— І як воно? — спитав Таж. — Як завжди?
— Гірше. Дуже шкода, що покаяльники досі там.
— Можеш взяти мене із собою, — запропонував Таж. — Я все одно на небо не потраплю.
— Як там Ґовнь? — Засмучена зміна в аурі Тажа негайно ж відповіла на це запитання. — Бля, — тихо промовив Хіло.
Ґовнь був його однокласником, досвідченим бійцем, а ще — веселуном, який піднімав людям настрій і завжди мав напоготові цікаву байку. Хіло слід було навідати його перед смертю, слід було особисто сповістити його батьків та сестру про сумні новини. А він натомість обмінювався безсенсовими люб’язностями і лизав зади в Залі мудрості.
Хіло скипів гнівом; шия, а за нею й обличчя в нього розчервонілися.
— Бля! Блядські боги! Виїбать би Айт і Ґоньта колóм, уйобки, блядь! — він різко відкинув голову на підголівник і врізав по стелі машини, залишивши виїмку.
Таж викинув сигарету крізь прочинене вікно й зачекав, доки Стовп заспокоїться.
— Хай боги його признають, бідолашного, — мовив він нарешті.
— Хай боги його признають, — повторив Хіло мертвотним тоном.
— Та в нас не всі новини погані, — сказав Таж і не без явного самовдоволення зачекав, доки Хіло спитає, про що ж таке ідеться, що йому довелося самому приїхати, аби розповісти.
Часом Таж поводився як мала дитина: він любив, щоб його хвалили, мав схильність до безглуздих істерик і надто вже бурхливого захоплення, дивно поєднував хоробрість та невпевненість у собі. Відколи він вийшов з лікарні, відчайдушно шукав можливості проявити себе й затьмарити ганьбу від поранення. Змінити заради Тажа обов’язки Стовпового було геніальною кадровою ідеєю, якою Хіло неабияк пишався.
Та втрата Ґовня дуже сильно зіпсувала йому настрій, тож він не став одразу потурати Тажеві, а спершу спитав:
— А Кень уже ходив до родини Ґовнь?
— Не знаю, — сказав Таж. — Я з ним ще не розмовляв.
— А хто керуватиме Пальцями Ґовня?
— Як я чув, Вуай чи Лотт, — тепер Таж говорив понурішим тоном.
Ґовнь був і його однокласником, проте складалося враження, що смерть Кулака його лише побіжно зачепила. На всьому світі його цікавила доля лише кількох людей, зате вони могли просити його про будь-що.
Хіло здався-таки:
— То на що в тебе такий стояк, що аж мені треба розповісти?
Коли Таж пояснив, у чому річ, Хіло визирнув з вікна, розфокусовано вдивляючись палким поглядом у далечінь і легенько та швидко тарабанячи пальцями правої руки по коліну.
— Поїхали, — сказав він Тажеві. — Мені треба про це помізкувати. — Минуло чимало часу, й він оголосив: — Завтра все зміниться. Кардинально зміниться. Молодець, Таже. — Від похвали його Стовповий задоволено всміхнувся, торкаючись нового ножа-кігтя на поясі.
РОЗДІЛ 46
ЩИРА РОЗМОВА
На ранок третього дня переговорів Хіло з Шае приїхали до Зали мудрості раніше, щоб зустрітися з головою Сонем Томарьо, який вже деякий час дедалі різкіше наполягав на зустрічі зі Стовпом.
— Заходьте, Кауле-дзень. Чи благоволять вам боги? — спитав Сонь, спішно запрошуючи їх до свого кабінету.
— З притаманним їм садистським почуттям гумору, — сказав Хіло. — А як ваше нічого?
Політик приховав мимовільну реакцію на звичне для Хіло богохульство, опустивши розчервоніле обличчя у формальному й не дуже поштивому поклоні.
— А. Усе гаразд. Доволі непогано, дякую.
Хіло не полишало враження, що він голові Соню Томарьо не подобається. Рік тому він відмовив Соневі у проханні розігнати страйк у Доках силою, й під час Ланевого похорону політик виказав новому Стовпу мінімум обов’язкової поваги. І те, що поглинутий війною Хіло тижнями його ігнорував, тільки поглиблювало неприязнь цього чоловіка. Авжеж, те, як Сонь нині на нього дивився — з підкреслено силуваною усмішкою, що не приховувала холодної уважності погляду, — підтвердило підозри Хіло: голова вважає себе видатним політиком і людиною делікатною, яка тримається осторонь неприємної, проте часом необхідної жорстокості, властивої деяким представникам клану. Сонь дивився на Хіло й бачив молодість та м’язи — людину, яка мусить підкорятися наказам, а не роздавати їх, і запевно ж не відвідувати Залу мудрості у ролі Стовпа.