Хіло було дуже непросто поводитися чемно й раціонально з людьми, до яких він не відчував взаємної симпатії. Для нього небагато важив статус цих людей чи те, яку вагу вони мали в очах інших. Він розумів, що це його слабкість. Те, що він ставив особисті почуття вище за політичні міркування, уже створювало йому помітні проблеми й викликало гнів діда. Коли вони були дітьми, Каул Сень зрідка бив Ланя й ніколи — Шае, а от середульшого онука сікли за клопіт, якого він завдавав учителям в академії, за те, що зламав руку синові одного з дідових ділових партнерів, за те, що вештався містом із Майками.
Хіло постарався придушити інстинктивне роздратування, що викликáв у нього Сонь, і загальний дискомфорт, який охоплював його в цьому помпезно-офіціозному кабінеті з дубовими панелями. За вказівкою господаря кабінету він сів у крісло навпроти широкого столу. Шае посунула своє крісло так, щоб опинитися ліворуч і трохи позаду нього. Він радів, що вона прийшла разом із ним, бо складалось враження, що їй це дається легше. Голова сів і махнув до помічниці, аби та принесла напої, а тоді розвернувся до Хіло з тією самою удаваною усмішкою.
— Ну, то я тут, — сказав Хіло. — Про що ви хотіли поговорити?
Усмішка Соня помітно перекосилася.
— Кауле-дзень, — оговтався він напрочуд швидко, — я розумію, що ви — людина дуже заклопотана. Стати Стовпом, очолити клан у такі непрості часи — це, поза всяким сумнівом, потребує багато сил. Насмілюсь сказати, що не менше, ніж правити державою.
Докір мав порівняно звичний тон, але суть його була ясна: Сонь — фактичний голова уряду, і йому не подобалось чекати на зустріч із двадцятивосьмирічним вуличним воякою, що мимоволі став на чолі клану.
Хіло контратакував у звичний для нього спосіб:
— Сподіюся, ніхто з ваших політичних опонентів не намагається відрізати вам голову мечем-місяцем, — він вдячно кивнув асистентці, що поставила перед ним склянку охолодженого чаю, від якого пахло анісом. Хіло дуже старався не забувати все, що Шае йому розповідала про значення Князівської Ради й потреби клану в політичній підтримці та легітимації дій, тому змінив тон і сказав уже серйозніше: — Визнаю, мені треба багато чого навчитися, щоб бути хорошим Стовпом. Мій брат — нехай боги його признають — не мав шансу мене підготувати. Наші вороги на це й розраховували, й відтоді я не знав ні хвилини спокою. Я перепрошую, якщо повівся непоштиво, коли не зміг зустрітися з вами раніше.
Щирість Хіло, схоже, почасти заспокоїла Соня.
— Що ж, головне — це те, що ви разом із Айт Мадою берете участь у комітеті з переговорів, організованому Радою. Я сам як голова Ради увійти до комітету не міг, але, сподіваюся, справи просуваються? Зрештою, всі ми покладаємо надії на те, що переговори завершаться миром.
Хіло довелося докласти добрячих зусиль, щоб приховати глузливий вишкір, — для цього він узявся за склянку й вихилив половину напою. Погляд голови Соня мигцем торкнувся рук Хіло — мозолистих кісточок суглобів зі свіжими струпами, — і зневагу він приховав з меншим успіхом, ніж його гість: губи в нього смикнулися, а тоді він промовив:
— Що швидше клани подолають розбіжності й повернуть місто до нормального життя, то краще. Цього потребує благо нашого народу і всієї країни.
— «Горяни» вбили мого брата.
Сонь Томарьо зніяковіло відкашлявся:
— Жахлива трагедія, про яку ми ніколи не забудемо. А втім, спираючись на власний досвід спілкування з Каулом Ланем-дзень, насмілюсь сказати, що він у помислах своїх поставив би благо клану та всього народу вище за власне бажання помсти.
— Але я — не Лань, — і зненацька, просто промовивши це вголос, Хіло розпружився. Посмішка повернулась. — Ліхтарникам та Князівській Раді доведеться з цим змиритися.
Голова уперше за зустріч нахмурився.
— Хай якими непохитними лишаються відданість і вірність Ліхтарників Безгірного клану, безпека їхньої спільноти та випробування, що їх спіткали, викликають у них природне занепокоєння.
— Ви хочете сказати, що їх непокоїть зростання кланових внесків, — урвав його Хіло. — Так, це правда, через війну ми змушені збільшити внески. Синоптикиня може це пояснити.
То був не дуже елегантний спосіб передати слово Шае, але в Хіло забракло терпцю для всіх цих люб’язностей. Та й Чуття вже деякий час підказувало йому, що аура Шае стривожено наїжачилася, — вона побоювалась, що він зіпсує зустріч — зрештою, хай уже вона свою партію виконує. Шае одразу ж нахилилася вперед і промовила: