— Як ви й казали, пане голово, війна між кланами заважає бізнесу. Безгірний клан бере на себе зобов’язання забезпечити фінансову підтримку тим нашим Ліхтарникам, чия власність зазнала шкоди, і тим, чиї доходи постраждали. Коли гинуть зеленокості воїни, ми оплачуємо похорон та підтримуємо їхні родини. Коли вони дістають поранення, то можуть розраховувати на сплату медичних рахунків. На жаль, Гірський клан має перед нами суттєву фінансову перевагу — завдяки запровадженому за кордоном виробництву СВ-1 та привласненню нефриту, видобутого поза контролем Нефритового альянсу Кеконю. Офіційних результатів аудиту ще не оприлюднили, але я можу ознайомити вас із будь-якими доказами, яких ви потребуватимете, — вона нахилила голову й повела далі твердим тоном: — Просто зараз Безгірному клану потрібна повна підтримка Ліхтарників, і ми підвищуємо внески тільки в силу необхідності й тільки для тих, що здатні їх сплачувати. Якщо ви хочете побачити детальні розрахунки, на яких базуються нові ставки, я із задоволенням ними поділюся.
Хіло все це неабияк вразило — сестра провадила розмову як справжня Синоптикиня. Голова Сонь відкинувся на спинку крісла та схрестив пухкі руки:
— Я не сумніваюся у ваших підрахунках, та проблема в тому, що підвищення внесків створює труднощі навіть для найвідданіших членів клану. Й особливо кепською подякою це стане для тих, — Хіло ні на мить не сумнівався, що Сонь має на увазі себе, — хто на прохання Каула Ланя-дзень невтомно працював, запроваджуючи закони, що дозволяють інспектувати діяльність та реформувати НАК.
— Та насрати на той НАК, — сказав Хіло. — Це взагалі не має значення.
Обличчя Соня Томарьо одразу ж набуло цілковито розгубленого вигляду.
— Кауле-дзень, — спромігся нарешті ошелешено промовити він, — але ж ваш брат, нехай боги його признають, твердо вірив у те, що заходи, які зміцнять контроль над вітчизняними запасами нефриту…
— Мій брат намагався запобігти війні. А тепер вона вже почалася. Хто переможе — той і контролюватиме: місто, Раду та запаси нефриту. Якщо «горяни» здолають Безгірний клан і перетворяться на наймогутніший клан Кеконю, ви справді вважаєте, що Айт буде не насрати з високої вежі на оці ваші закони? — Хіло відсунувся від стола, підвівся, потягнувся — його рухи сковували численні дрібні поранення, отримані останнім часом.
Шае здивувалася, але підхопила його лінію поведінки й піднялася разом із ним. А от голова Сонь лишився сидіти — схоже, він геть розгубився і не знав, як на це реагувати. Зрештою він підвівся і промовив без будь-яких натяків на вдавану благодушність:
— Це означає, що ви плануєте знехтувати занепокоєнням Ліхтарників? І не зважати на зусилля Ради?
— Та ні, що ви, — сказав Хіло.
Так, справді, він — не Лань. Йому не були притаманні Ланева серйозність, дипломатична проникливість, він не міг розрулити цю ситуацію так, як це зробив би Лань, але він уже стикався з невдоволеними підлеглими й розчарованими Ліхтарниками — просто зі свого боку кланових справ.
— Пане голово, без Ліхтарників та без таких людей, як ви, клан нічого не вартий, — сказав він. — Мені вже потроху здається, що після стількох років миру деякі люди позабували, чому саме вони платять кланові внески. Мене завжди вчили того, що в часи війни Ліхтарники були патріотами, які ризикували власними життями, аби допомогти воїнам Зеленої Кістки, бо Зеленокості захищали людей, коли країну спіткала небезпека. А тепер до нас знову прийшла війна, і якщо «горяни» переможуть Безгірний клан — країна опиниться у небезпеці. Що буде, якщо один клан контролюватиме весь нефрит? Хіба не цього боявся Лань, коли до вас звертався? — Хіло свердлив голову Ради пронизливим поглядом.
Він не виявляв ворожості, але було в погляді Хіло щось таке хиже, що змушувало людей сахатися чи опускати очі, й голова винятком з цього правила не був.
— Я ж бачу, що я вам не дуже подобаюся, — промовив Хіло з прохолодною доброзичливістю. — Але я Стовп, а ви — найвпливовіший політик, пов’язаний із Безгірним кланом. Ми з вами в певному сенсі брати. Ми обидва хочемо перемогти й вижити.
Очі Соня поширшали.
— Я прагну найкращого для Кеконю, Хіло-дзень. І це — мир між кланами. Саме тому я доклав зусиль, щоб якомога швидше створити переговорний комітет.
— Переговори — це блядський фарс, — сказав Хіло. — І ви скоро зрозумієте, чому саме. Тож усе, що нам залишається, — перемогти. А це означає, що Ліхтарникам доведеться стати Ліхтарниками воєнного часу. Доведеться ризикувати заради клану. Доводити свою відданість, про яку вони завжди розводились, коли просили нас про те чи інше. Їм доведеться платити більші внески — а вам доведеться впевнитись, що вони це робитимуть.