— Таксист, який підібрав його біля «Райського бузку», казав, що Ланя переслідували люди на чорній машині. Хтось знав його звички й чекав на нього саме того вечора. Кілька перехожих чули стрілянину біля пірса, й неподалік від місця, де знайшли його тіло, лишилося безліч слідів від куль. У доках знайшли два пошкоджені незареєстровані пістолети-кулемети Фуллертона — і їх важко назвати зброєю, звичною для дрібних кримінальників з території Безгірного клану. Люди, які його вбили, працювали на «горян». Заперечувати це — усе одно, що брехати, — її тішило і навіть трохи дивувало те, що вона знайшла в собі сили проголосити все це спокійним та розважливим тоном справжньої Синоптикині. — Стовп — правитель клану, хребет, від якого залежить кожен порух. Як ви можете сидіти тут і запевняти, що це не ви його вбили, — хіба що хочете мене переконати, що ті люди діяли проти вашої волі?
— Ви маєте цілковиту слушність, Каул-дзень, — сказала Айт, дивуючи Шае таким офіційним звертанням. — Я відповідальна за його смерть, а проте ім’я його я не шептала. Лиш хотіла надіслати Безгірному клану переконливе повідомлення, вразити Каула Ланьшиньваня настільки, щоб він зрозумів: воювати з Гірським кланом — немудро й абсолютно даремно. Вчиняючи отак, я сподівалася уникнути війни або принаймні зменшити її масштаби. Та сталось не так, як гадалося.
— Бо ви завжди мали на меті вбити Хіло.
— Так.
Шае дозволила собі на мить із похмурою цікавістю поринути у розмисли, що дозволяли глянути на цю трагедію під геть іншим кутом. Якби перший напад увінчався успіхом — смерть Хіло стала би для Ланя страшним ударом. Та Айт мала рацію, коли припускала, що властиві Стовпу прагматизм і почуття відповідальності цілковито перемогли би бажання відомсти. Не маючи поруч потужного Рога, Лань з великою ймовірністю погодився б на умови перемир’я, а не став би ризикувати всім кланом у війні, де не мав переваги.
Шае повернулася думками до нинішньої ситуації. Можливості, що лишились у минулому, — лише ілюзії, замкнені двері, й ваги вони мають не більше за нереалізовані наміри.
— Це ви просили про зустріч, — нагадала вона Айт. — Але ж не для того, щоб спробувати переконати мене, що хотіли насправді вбити лише одного з моїх братів, а не обох.
— Ця війна не має сенсу й завдасть руйнівних наслідків для обох наших кланів, — різко сказала Айт. — Аудит ПАК — дитинний вчинок, у якому не було жодної потреби: він лише припрошуватиме Князівську Раду та пресу пхати носа у справи Зеленокостих. Невже ми насправді цього потребуємо, коли всі протиріччя можна тихо залагодити просто між кланами? Політики спробують запровадити законодавчі обмеження чи сформувати якусь там наглядову раду — і кому це вигідно? Так ми можемо навіть привернути міжнародну увагу, а останнє, чого потребує наша країна, — це ще більше іноземців, які втручаються у наші справи задля власної користі.
— Ви самі це на себе накликали, — відповіла Шае. — «Горяни» кричущо порушували правила Нефритового альянсу Кеконю. А Дожу вас прикривав.
— Дожу — чоловік далекоглядний і відданий Каулові Сеню та його ідеалам, — сказала Айт. — Він зрозумів, що жоден із онуків Світоча не здатний його заступити і що наш альянс неминучий, — вона перевела на Шае погляд, сповнений холодної рішучості. — Саме так, Каул-дзень, він — неминучий.
— Альянс? — промовила Шае. — А чого ж не називати його прямо? Йдеться про знищення ворогів. Про цілковиту владу над містом і монопольний контроль над усім нефритом у країні.
Айт роздивлялася Шае з такою крижаною увагою, що та на мить відчула трепет страху, немов між ребрами в неї забила крильцями нетля. Фізично Айт була не набагато сильніша за неї, та коли йшлося про змагання нефритових здібностей — це не мало жодного значення. Ця жінка пішла на вбивства ще перед похороном свого батька й не схилялася у храмі. Може, вона навіть здатна атакувати в присутності покаяльників. Якщо вона захоче вбити Шае просто зараз — ніщо її не зупинить. Шае змусила себе розслабитися, розпружуючи кожен м’яз та суглоб. Айт так близько, що Чуття з легкістю викаже страх Шае, і не важить, наскільки спокійний у неї вираз обличчя.
Нарешті Айт порушила тишу і заговорила таким тоном, неначе вичитувала впертій учениці:
— Ви — освічена жінка, яка бачила світ, не з тих, хто ніколи не полишав країни. Врахуйте те, що відбувається за межами Кеконю. Напруга між Еспенією та Їґутаном зростає з кожним днем. Світ ділиться на два табори, і кожна зі сторін жадає нефриту, який видобувають лише на цьому острові. Скільки коштів витратили еспенці, щоби створити СВ-1, який дозволяє споряджати їхні елітні війська нефритом? Їґутанці наразі пасуть задніх, але ж запевне на менше не розраховують. Мені розповідали, що вони досліджують, як збільшити природну опірність їхніх солдатів, щоб ті стали більш схожими на нас. Багато років тому так само чинили шотарці — кидали абукейок та кеконьок до секретних таборів, де їх ґвалтували й чекали вагітності, намагаючись створити шотарську армію із вродженою стійкістю до нефриту. Ми — невеличка країна, яка володіє безцінним ресурсом. Якщо ми не зможемо діяти розважливо — знову опинимося в залежності від імперій. І єдиний спосіб опиратися іноземцям на довгій дистанції — це знову об’єднатися в один клан.