— Ви хотіли сказати: «Об’єднатися через підкорення». Почали ви з того, щоб послабити Безгірний клан. Ви могли б обговорити умови чесного альянсу з Ланем, але знюхалися з Дожу і взялися постачати нефрит та інформацію гангстерам з наших територій.
Айт ніяк не реагувала на гнів Шае.
— Ви ж самі казали: Стовп — правитель клану, його хребет. І хребет може бути тільки один. Каул Лань був гордим чоловіком, він не став би добровільно поступатися владою над своїм кланом, особливо — маючи за спиною сильного Рога. А Ґоньт Аш та Каул Хіло здатні ужитися в одному клані не більше за двох півнів в одному курнику. Спочатку нам треба було здобути перевагу на вулицях, а вже потім переходити до щирої і продуктивної розмови.
— Де той додатковий нефрит, що ви отримували з копалень?
Айт украй здивувала Шае тим, що відповіла одразу:
— Продавали їґутанцям. Контракт, ясна річ, цілковито таємний, бо офіційно Кеконь є союзником Еспенії. Та, як ми знаємо, їґутанці вже скуповували нефрит на чорному ринку. І не важить, що ми робимо, наскільки суворі заходи запроваджуємо — контрабанда залишається проблемою. Потенційні прибутки контрабандистів настільки високі, що їх не віднаджує навіть смертний вирок. А якщо ми запропонуємо їґутанцям надійні поставки — це знищить підпільну торгівлю. Знизиться рівень злочинності в Кеконі, й суттєво збільшаться прибутки клану. Під час загострення стосунків ми плануємо постачати нефрит обом сторонам. Так ми отримаємо гарантії безпеки та збережемо доходи незалежно від того, хто з іноземців візьме гору.
— І саме тому ви почали виробляти «сяйво», — простота цього плану мимоволі викликала в Шае захоплення. — Ви ж не могли продавати їґутанцям стільки нефриту, не пообіцявши їм додати ще й «сяйва».
— Фабрики розмістили на континенті, виробляти СВ-1 там — швидко й дешево. Це не та якість, яку ви б толерували тут, на острові, але для іноземців згодиться. Їґутанці однаково не бачать різниці, та й у них стільки населення, що вони до нього ставляться як до витратного матеріалу.
Цікаво, скільки ж грошей «горяни» вже заробили на цих таємних контрактах, думала собі Шае. Красти потроху нефрит із державної скарбниці, продавати його іноземцям, підторговувати «сяйвом»… та тут може йтися про мільйони дьєнів. Сотні мільйонів.
У голосі Айт зринула захоплена нотка. В її густій аурі Шае відчула наполегливу та смертоносну завзятість, щось таке притаманне породистому мисливському звіру, який якщо вже взявся переслідувати здобич — радше бігтиме, доки не впаде замертво, ніж відмовиться від гонитви. Тепер вона змінила позу, щоб дивитися Шае просто в обличчя, і промовила:
— Якщо ми запропонуємо ринку надійні поставки дешевого СВ-1, продажі нефриту стрибнуть угору й ми отримаємо з цього зиск. А якщо перекриємо кран — іноземним урядам доведеться мати справу з нефритниками, що божеволіють, нездатні контролювати свої сили й помирають від свербцю. З такою владою над ринком ми, Зеленокості, збережемо контроль над нефритом — а ще розбагатіємо й матимемо можливість захищати країну, як захищали завжди.
Шае хвилинку помовчала, а тоді відповіла:
— Айт-дзень, це й справді далекоглядна та продумана стратегія.
І вона дійсно мала на увазі те, що казала. Айт таки була висококласним Стовпом: її не влаштовувало просто зберегти батьків спадок — вона шукала способів змінити шлях розвитку клану, та й усієї держави. Вона була грізною спадкоємицею Списа Кеконю.
Під проводом Айт «горяни» мали шанси збудувати на торгівлі нефритом і наркотиками міжнаціональну імперію. Вони були готові знищувати й поглинати своїх суперників, доки Кеконем не правитиме лише один клан. Їхня країна кидатиме хмиз у багаття міжнародної напруги й отримуватиме зиск від поширення нефриту та «сяйва» поміж мільйонами людей за її кордонами, а Зеленокості сидітимуть собі на дедалі вищій піраміді нефриту, яку вони й контролюватимуть.