— Я цілковито щиро ділюся з вами всіма моїми планами, — сказала Айт, — бо бачу, що ви — жінка розумна й амбітна. Нас надто мало поміж Зеленокостих, у цьому чоловічому світі. Я знаю, що в академії ви були найкращою ученицею свого випуску і що саме ви — улюблениця Каула Сенінтуня, і все ж ви опинилися в тіні своїх братів. На власному досвіді дізналися, що у клані панують вузьколобість та застарілі підходи. Саме тому вирішили працювати на еспенців, а згодом через це поїхали з Кеконю.
Хвиля жару охопила груди та шию Шае, коли вона почула від Айт безцеремонний, проте загалом доволі точний опис подій. Звідки Айт усе це дізналася? Її розлютило, але почасти їй і полестило те, що Стовп Гірського клану вирішила покопирсатися в її минулому, шукаючи дієві важелі впливу на неї.
— У вас, Каул Шае-дзень, я бачу щось від молодшої себе. Якби я знала, що ви повернетеся до Кеконю та знову носитимете нефрит, то сконтактувала би з вами значно раніше. Давайте здолаємо цю ворожнечу удвох. Ваш брат — небезпечний і дурнуватий хлопчисько, яким керують гордість та жага крові, він суто з принципу битиметься до останнього воїна. Бо тільки це й уміє. — Шае знала, що вона зараз почує. — Перехопіть у нього владу. Покладіть край цій позбавленій сенсу війні. Рі Тужа невдовзі піде на пенсію, та і я вже від нього втомилась. Ви станете моєю Синоптикинею. Синоптикинею величного клану, Синоптикинею самого Кеконю.
— Ви надто високо мене оцінюєте, Айт-дзень, — з уїдливою гіркотою в голосі сказала Шае. — Я надовго полишила Кеконь, і у власному клані мене досі сприймають за чужинку. Таланники й Ліхтарники прийняли мене без особливого задоволення. А всі Кулаки та Пальці Безгірного клану віддані моєму братові.
— І нема жодних причин не зберегти саме такий порядок речей. Ми це просто між собою організуємо. Влаштуємо все так, щоб це мало поважний вигляд. Каул Хіло може полягти в битві, загинути як герой, яким він завжди хотів стати. І ніхто не підозрюватиме вас у зраді, вам не варто чекати на помсту його прихильників. По тому ви матимете повне право перейняти владу.
Шае кивнула. Тож ідеться про засідку — для цього треба зробити так, щоб Хіло опинився на самоті в тому місці і в той час, що вони оберуть. Цього разу «горяни» постараються скласти кращий, позбавлений помилок, план нападу. І як же легко Айт про це говорить, так наче організувати братовбивство — це все одно, що посприяти якійсь діловій операції. «Вона й справді не боїться осуду ні людей, ні богів». Присмак непроханого захвату обпік горло Шае кислотою. Айт була сильнішою жінкою, ніж вона.
Шае глянула на покаяльників, що й далі сиділи непорушно. Зміст розмови, яку вони мали б передати просто до неба, не збентежив їхніх аур. «А хтось нас взагалі чує?» Шае раптом з важким серцем подумала, що покаяльники можуть просто медитувати без якоїсь вищої мети. Підсилені нефритом почуття й сама сила Чуття наділяють Зеленокостих хистом відчувати навколишній світ з неабиякою ясністю, розрізняти так багато нюансів, але ж, зрештою, вони нікого не обдаровують великими істинами, не дають відчути присутність богів чи надію, що людство колись досягне чогось більшого. Чи звертає до них свій зір Старий Дядечко Дзеньшу? Чи горює він через те, на що перетворився спадок шляхетних воїнів? Хіба щось може віддалити Повернення більше за Зеленокостих, що снують плани вбивства посеред храмового святилища…
Айт ясно бачила притаманні Шае амбіції та незадоволення своїм життям і була готова скористатися її складними стосунками з братом як вікном можливостей. І Шае розуміла, як саме це її характеризує: якщо шлях спокути полягає в дотриманні небесних чеснот, вона така ж далека від неба, як і ця жінка поруч. Вона розвернулась до Айт.
— Ви казали, що бачите в мені молодшу версію себе, — промовила Шае. — А я у вас бачу таку Зеленокосту, якою ніколи не хотіла стати. Колись нефрит мав вагу. Я не порушуватиму своїх клятв. Не зраджуватиму пам’яті мого вбитого брата й не продаватиму життя іншого заради влади, — вона підвелася на ноги, замислившись, чи не підписує собі цієї миті смертного вироку. — Я не хочу мати стосунок до того Кеконю, яким ви його бачите.
Айт ще кілька секунд сиділа на подушці. Відтак підвелася і глянула молодшій жінці просто в лице. Вираз обличчя у неї не змінився, та аура нуртувала неприхованими зловісними намірами, і Шае мимоволі відступила назад.
— Терпіти не можу, коли мене підштовхують до дій, — сказала Стовп Гірського клану, поправляючи нефритовий браслет на руці. — Айт Юґоньтінь забрав мене, дівчисько, що мало би померти, із сиротинця для дітей війни і вишколив у найсильнішу Зеленокосту Гірського клану. Але коли постарів, він не знайшов у собі сили призначити мене спадкоємицею. Боявся реакції з боку найшановніших чоловіків клану, що вони критикуватимуть його за призначення жінки своєю наступницею. Спис Кеконю, який ніколи не боявся смерті, борючись проти шотарців, перелякався й не зміг оголосити названу дочку правителькою свого дорогоцінного клану. Чоловік, якого я називала батьком, той, кому я була зобов’язана геть усім… він підштовхнув мою руку. Його тіло не встигло охолонути, а я вже мусила вбити його найближчих соратників — зеленокостих воїнів, яких високо цінувала й поважала, — задля посади, яка й без того мала б належати мені. Мій батько міг завадити цьому кровопролиттю на смертному одрі, але не став. Боягузтво та короткозорість властиві й тим, що мають найкращі наміри.