— Тоді вони скоро знатимуть, що сил у нас вистачить ненадовго.
Хіло глянув на неї через плече і знову відвернувся.
— Це кепсько.
— Прибутки від туризму впали більш як на п’ятдесят відсотків, й це завдало нам суттєвішої шкоди, ніж «горянам», — сказала Шае. — Деякі з їхніх найсильніших галузей, наприклад торгівля, у війну навіть краще почуваються: люди роблять запаси й зараз більше вмотивовані купувати речі, а не чекати — на той випадок, що завтра бізнес піде звідси.
Вунь, який підійшов до Шае, додав:
— Після того як заморозили діяльність НАК, зупинився і видобуток нефриту, і експорт, тож ці прибутки ми теж втратили.
«Горяни» так само мали відчути ці втрати, але вони накопичували нефрит і мають більші резерви.
— Ми здобуваємо нефрит у вуличних боях, — сказала Шае, — та якщо «горяни» й надалі отримуватимуть від нас більше, ніж ми від них, — наші запаси скоро вичерпаються. Нам усе ще треба, аби Пальцями стали випускники академії, які закінчують навчання за два місяці.
— А що там з меншими кланами? — спитав Хіло. — Можемо в них чимось розжитися?
— Клан Низького шатра та Спілка шести рук приєдналися до «горян», але це не дивина. «Кам’яна чаша» підтримує нас, але в них і не було особливого вибору, бо вони сильно залежні від будівельної галузі. Чорнохвостий клан та Дзо Сунь щось пискнули на нашу підтримку — і годі з нас. Балаканина — це, звісно, дуже добре, але з неї каші не звариш.
На Кеконі був із десяток дрібних кланів, які трималися певних менших міст чи традиційно займалися конкретними сферами діяльності; деякі лишалися незалежними, а інші були васалами більших кланів, але кількість людей у жодному з них не перевищувала навіть шостої частини «горян» чи «безгірників».
— Інші поводяться, як «Щит Хаєдо», й уникають будь-яких різких рухів — вони явно вичікують, коли вже надсилатимуть букети зірчастих лілій переможцям, — докинула Шае.
Хіло неохоче підвівся і сказав:
— Поговорімо всередині.
Вони увійшли до будинку, й він попрямував до кабінету Ланя — хоч Хіло і досі не любив цю кімнату, але там їм ніхто не заважатиме. Шае та Вунь пішли за ним. Книги й документи, що він розкидав, досі валялися на підлозі. Хіло переступив через них і сів у крісло, вказуючи Вуневі змахом руки, щоб той зачинив двері.
— Розказуй, як довго ми протримаємося.
— Такими темпами ми підемо в мінус за пів року, — сказала Шае. — Це якщо з нами залишаться наші Ліхтарники — досі вони не розбіглися. А може стати і значно гірше. Не важить, що каже Сонь Томарьо чи те, що люди вважають Айт пройдисвіткою. Щойно вони вирішать, що Безгірний клан програє, то звинуватять нас у тому, що це ми змусили страждати все місто. Вони кинуть платити внески й видивлятимуться переможців.
— А «горяни»? Як довго у війні можуть протриматись вони?
— Ми цього не знаємо, але довше за нас, — сказав Вунь. — Якщо вони, як самі кажуть, виробляють «сяйво» в Їґутані, це означає, що в них є джерело абсолютно незалежного доходу.
— Усе набагато гірше, — промовила Шае. — Вони контрабандою продають нефрит їґутанському уряду — мають такі таємні контракти. Отак вони й використали частину запасів, що вкрали з копалень, — стрибнули до ліжка з іншою іноземною стороною. Враховуючи це плюс виробництво «сяйва», припускаю, що з грошима в них усе гаразд.
Хіло здивовано глянув на Шае:
— Звідки ти знаєш, що «горяни» уклали з їґутанцями таємні контракти й торгують нефритом? Ти в цьому впевнена?
Шае сіла у крісло навпроти нього, схрестила ноги і зчепила пальці на коліні:
— Синоптики вміють ворожити за хмарами, — сказала вона.
То було давнє прислів’я, яке означало: робота Синоптиків — дізнаватися таємниці, знаходити собі секретні джерела інформації, що дозволятимуть випереджати всіх інших на крок. Хіло аж всміхнувся, коли почув, як сестра цитує старезну кланову примовку, нагадуючи, що хороший Стовп не сумнівається в методах Синоптика й не допитується, звідки той бере інформацію. «Ну просто як риба у воді», — він завжди це підозрював.
Та Шае не всміхнулась у відповідь.
— Хіло, нам потрібні дві речі, і то швидко. По-перше, гроші. По-друге, змінити хід вуличної війни. Якщо я виконаю перше завдання, а ви з Кенем впораєтеся з другим, то зможемо пережити цей рік, — вона на мить опустила погляд і знову звела очі на нього. — А також треба скласти план на той випадок, якщо нам це не вдасться.