Вона була цілком права, що про це заговорила, та Хіло сповз у кріслі, відкинув голову на спинку й заплющив очі.
— Не зараз, Шае. До цього ще не дійшло.
— Але скоро може й дійти.
— Я сказав: не зараз, — повторив Хіло. — Я хочу побути сам.
І після тривалої паузи він почув, як сестра підвелася. Вони з Вунем позбирали розкидані кімнатою документи й мовчки вийшли. Двері за ними з клацанням зачинилися. А Хіло так і не поворушився й не розплющував очей.
З не притаманним йому байдужим спокоєм він зважив можливість свого програшу. Якщо він програє і його вб’ють — а це одне й те саме, бо перше призведе до другого, — найімовірніше, Безгірний клан згине разом із ним. Він стане останнім Стовпом свого клану.
Якби після смерті Ланя знайшовся лідер, який краще відповідав би цій посаді, — він поступився би, залишився би Рогом, що пасувало йому значно ліпше, й доклав би всіх зусиль, щоби перемогти у війні на полі бою. Та іншого вибору в них не було. Шае не змогла б стати Стовпом. Ясна річ, вона розумна і вправно носить свій нефрит, але клан її не прийняв би. Вона була наймолодшою в родині, та ще й жінкою — і то не Айт Мадою, яка була старша за своїх братів, але ж однаково прийшла до влади, повбивавши всіх потенційних суперників. Шае так не вчинила б, а ще в неї не було потрібного вміння поводитися з людьми, сили характеру чи харизми, за допомогою яких вона змогла б схилити інших Зеленокостих (і зокрема — потужних Кулаків) радо віддати свої життя, й далі воюючи під її проводом, якщо Хіло загине. Ні, сумовито міркував Хіло, його сестра була взірцем незалежності й відстороненої компетентності, дуже здібною бізнес-леді, але не Стовпом для воїнів Зеленої Кістки. Вона прагнула цієї посади ще менше за нього.
А інших спадкоємців, що могли б очолити клан, не було. Аньдень став Каулом через усиновлення, але він був надто юним, навіть нефриту не носив, ще й мав змішане походження. Та Айт, мабуть, стратила би його за будь-яких обставин — просто про всяк випадок. Брати Майки були синами збезчещеного Кулака-«горянина» — їх ніколи б не прийняли як провідну родину Безгірного клану, якби на той час клан усе ще існував. У Каула Сеня була старша сестра, а ще їхня мати мала молодших родичів, які не відігравали великої ролі, тож у клані часом спливали всілякі кузени, але ніхто з них не мав ані імені, ані виховання Каулів, ніхто не мав у собі нічого видатного й не зміг би стати на чолі клану.
Хіло звик до думок про смерть, але уявляти зникнення своєї родини, переривання всього родоводу й розпад клану, що створив його рід, було для нього шокуючим досвідом. Він думав про те, чи зможе приєднатися до Ланя в посмертному житті, так і не здійснивши помсти, в якій присягнувся, — і його охопив відчай від того, що він усе ще не встиг одружитися з Вень та подарувати їй дітей. Хіло поборсався в цих болісних думках ще трішки, а тоді повільно повернувся до реальності.
Він ще не помер. Людину можуть застрелити чи зарізати, вона може дістати смертельне поранення, її життя виплескуватиметься на землю, та вона все одно матиме кілька дорогоцінних секунд, протягом яких устигне знищити свого ворога. Хіло таке вже бачив. Боротися попри все, завжди і в усьому шукати перевагу, розумно оцінювати ризики — оце й була властива Рогу сила, а Хіло був природженим Рогом. У битві може статися що завгодно. Правильна людина у правильну мить з правильною зброєю в руках — ось що мало найбільше значення.
«А тепер, — подумав він згодом, — можна й смерть планувати».
РОЗДІЛ 49
ПРОПОЗИЦІЯ ДЛЯ АДАМОНТ-КАПІТИ
Паромна переправа містилася в тій частині Доків, яку нині контролювали «горяни». Ґоньтові Кулаки та Пальці патрулювали цю зону, остерігаючись не лише контрнападу Безгірного клану, але й крадіїв і контрабандистів, які могли скористатися моментом зміни влади й завзято приступити до діла. Щойно Майк Вень підійшла до поромного трапа, як її спинив один із Ґоньтових Пальців і спитав у неї квиток.
— Панно, на Еумань прямуєте?
— Так, дзень, — сказала Вень. — Моя бабуся народилась у Шосоне.
Маленьке рибальське село на західному узбережжі острова Еумань тепер перетворилось на туристичне містечко, де радо вітали як кеконських відпускників, так і еспенських солдатів.
— Вона хотіла повернутися туди спочивати з миром, — Вень опустила сумний погляд на синю поховальну урну, що тримала в руках.
Вона вбралася у простенький білий светр та довгу спідницю з білої шерсті, а ще вкрила обличчя шаром білої пудри. Серце в неї билося дещо швидше, ніж звично, але трішки нервуватися — це цілком нормально для будь-якої людини, яку зупинив незнайомий Зеленокостий із клану, що нещодавно захопив цю територію, навіть якщо цій людині нема чого приховувати. Чуття не підкаже цьому молодикові з нефритовими гвіздками у вухах нічого аж такого незвичайного.