— Біоенергетична мінеральна структура, все як треба, — оголосив він. — Необроблений кеконський нефрит.
— Панно Майк, — сказав полковник Дейллер. — Зачекайте тут, будьте такі люб’язні.
Жінка кивнула і всілася.
— Я почекаю.
У своєму кабінеті, за зачиненими дверима, Дейллер спитав:
— Як вона перевезла стільки неубезпеченого нефриту? Вона ж не з тих аборигенів.
— Очевидно, несприйнятлива, — сказав доктор Ґевісон, — це цілком природна, але не дуже поширена генетична особливість. Кеконьці називають таких людей кам’яноокими.
Янсі простягнув полковникові теку з документами.
— Зібрав усе, що ми маємо на Каул Шаеліньсань. Минулої весни закінчила у Віндтоні бізнес-школу Белфорта. А тепер не просто повернулася до Дзаньлуня, а стала другою особою у клані — після того як її найстаршого брата вбили кілька місяців тому.
Дейллер погортав сторінки. Там були записи й фото Каул Шаеліньсань п’ятирічної давнини. Вона була місцевою інформаторкою Еспенської Республіки і приносила непересічну користь еспенській армії, забезпечуючи її інформацією, здобути яку в інший спосіб було складно, а то й неможливо. Дейллер перетинався з нею тільки раз, але, наскільки пригадував, то була людина, яка справляла доволі бентежне враження: молода жінка, що мала на собі більше нефриту за цілий загін флотської спецури. Він усе дивувався, чому ЕР не може завербувати більше отаких убивць.
— Сер, ви звернули увагу на її кодове ім’я? Баклан.
— Баклан і досі може ловити рибу, — повторив Дейллер слова посланниці.
Тепер він пригадував: свого часу те, що Каул на них працювала, спричинило якісь заворушення. З дипломатичних верхів швидко надійшла команда розвідці припинити співпрацю. Але ж це не означає, що зв’язки не можна відновити за інших обставин.
— А що з тією Майк? Про неї ми щось знаємо?
— Нічого, — сказав Янсі. — Крім того, що вона носить те саме прізвище, що й двоє високорангових членів клану. Братів Майків вважають найдовіренішими радниками й оперативниками другого сина Каулів — того, хто тепер очолив клан. Якщо вона каже правду, то, мабуть, це їхня сестра чи кузина.
— Вона мусить мати дуже високий статус у дзаньлунському клані, щоб отримати доступ до нефриту такої якості, — сказав Ґевісон. — Це не те, чим промишляють злочинці. Це високоякісний, майже бездоганний біоенергетичний кеконський нефрит — одна з найцінніших речовин на світі. Та кількість, яку вона висипала з урни, може коштувати кілька сотень мільйонів дьєнів, тобто двадцять чи тридцять мільйонів талірів.
— Скільки нефриту ми недоотримуємо щомісяця через оті урядові заборони? — задумався Янсі. — Як надовго постраждають наші поставки?
Дейллер спохмурнів і розвернувся до свого заступника:
— Переконайтеся, що панну Майк зручно влаштували, а нефрит — у безпеці. Я не хочу, щоб це випливло, тому треба поговорити ще й з паном Ютом. Мушу зателефонувати до Адамонт-Капіти — генералові Сейкеру.
РОЗДІЛ 50
ЗЕЛЕНЕ БРАТСТВО
Відрубану голову Лотта Пеньшуґоня надіслали до маєтку Каулів у ящику з-під овочів. Над подвір’ям відлунювали розлючені крики Хіло. Ніхто, навіть Шае, не насмілювався спробувати його заспокоїти. За останні три тижні це вже третій його Кулак потрапив у засідку, загинув і позбувся голови. За життя Лотт Пень був не дуже приємною особою, але Хіло покладався на нього як на одного з найневтомніших та найгрізніших своїх заступників. Він був людиною, яка після правильного підбадьорення зробила би все, що просить Хіло, не ставлячи запитань.
Втрата кожного хорошого Кулака (останнім часом це були Лотт, Ніку та Трін, але крім них ще й Ґовнь, Обу, Мітто, Леей, Жону та Сатто) була для Хіло наче рана, якої особисто йому завдав сам Ґоньт Аш. Цей методичний мудак поступово знекровлював Безгірний клан, вбиваючи підлеглих Хіло, перш ніж прийти по нього самого.
Лише за кілька годин тіло Лотта — позбавлене нефриту, прошите кулями та ножовими ранами — знайшли та возз’єднали з головою. Особисті відвідини родини, щоб висловити шану та передати гроші на похорон, були роботою Майка Кеня, але це — той єдиний обов’язок Рога, поступитися яким Хіло відмовлявся. Щойно вони приїхали, дружина Лотта з гучним схлипуванням впала додолу. Чесно кажучи, Хіло не мав цілковитої певності, чого в тих риданнях більше — горя чи полегші, — бо ж не думав, що з Лоттом жилося приємно. Кень сунув їй до рук білий конверт, запевнив жінку в тому, що її чоловік віддав свою кров за клан, тож клан завжди наглядатиме за родиною та її потребами. Вона може не боятися, що її діти голодуватимуть чи опиняться на вулиці.