Ні, цей чолов’яга в курсі того важливого факту, яким Шае поділилась із Хіло, але Кень про це не знав: якщо спиратися на кланові ресурси, «горяни» таки переможуть у цій війні. А проте це забере чимало часу, крові й дорого обійдеться обом сторонам. Зрештою «горяни» перетворяться на ослабленого й знекровленого переможця; вочевидь, їм не вдасться втримати всі свої території чи зберегти підтримку всіх Ліхтарників і Князівської Ради. Менші клани-васали можуть піти від них. А на контрабанду нефриту й виробництво «сяйва», що їх затіяла Айт, запросто накладуть лапи злочинці чи іноземці.
— Він намагається прискорити кінець, — пробурмотів Хіло.
Хай навіть «горяни» були краще підготовлені до тривалої війни, та коли йшлося про гроші, їм варто було непокоїтись через те, що вони можуть втратити підтримку жителів своїх районів. Звичайним безнефритникам не треба боятися, що бойові дії між Зеленокостими будуть безпосередньо скеровані проти них, але часом траплялися супутні жертви, та й шкоди майну й економічним інтересам неможливо уникнути. Щойно випускники академії долучаться навесні до лав Безгірного клану — війна точитиметься далі, а місто страждатиме. А ще й суспільний осуд, до якого може привести аудит діяльності Нефритового альянсу Кеконю, та неминуче запровадження контролю над зловживаннями точно спонукали «горян» бажати швидкої й гарантованої перемоги. Щойно вони виграють — і голова Сонь позбудеться влади, а Айт Мада змусить Князівську Раду покласти цьому край.
«Гляньте-но, — іронічно подумав Хіло. — Я всерйоз обмірковую якусь політичну фігню». Либонь, він таки поступово вчився, як бути Стовпом. Але трохи запізно. Політика здійснюється повільно, а мечі рухаються шпарко.
— Ґоньту не слід погрожувати нам отак жорстко і грубо, — наполягав Кень, наливаючи їм ще по порції ходзі. — Кожен Зеленокостий до останнього Пальця віддасть своє життя за тебе, дзень. Ґоньт хоче швидкої перемоги? Цьому не бувати.
Хіло ніколи не ухилявся від жодної бійки і був готовий провадити довгу й жорстоку війну, якщо саме так можна пересилити ворога. Та якщо програш неминучий — з якого такого доброго дива він мав би спостерігати за тим, як його Кулаки та Пальці втрачають свій нефрит, а чи й руки-ноги? Для себе та своїх близьких він волів би чесної смерті. І, по правді, не така вже й погана та Ґоньтова пропозиція.
Думка про те, щоб померти заради клану, не була для Хіло чимось абстрактним. Клан був продовженням його родини — певною мірою, його члени були йому ближчими за рідню. Він ніколи не знав батька. Його мати любила Ланя, дідусь — Шае. Хіло знайшов собі місце на світі серед своїх товаришів — і вони високо цінували його щирість та сміливість. А тепер клан покладався на нього: Кень і Таж, інші Кулаки, як-от Дзюень та Вуай, бідолаха Ейтень, Сатто й Лотт, які заслуговували на відомсту, й аж до Пальців, як Пано чи той малий, Хедзо, який не змигнувши ризикнув своїм життям і пішов за наказом Хіло на Фабрику, а ще — майбутні члени клану, як-от Лоттів син та Аньдень. Він просив їх усіх віддати свої життя заради братерства, і від себе Хіло меншого ніколи не чекав.
Хіло погойдав свій келих, випив, а тоді взяв пляшку та переставив її за барну стійку, поки Кень по неї знову не потягнувся. Ріг не може дозволити собі затьмарити розум.
— Кеню, — сказав Хіло, — якщо я помру, тобі кортітиме помститися за мене й повернути мій нефрит від Ґоньта чи хто там мене вб’є. Це природне бажання, але я не хочу, щоб ти так чинив. Я хотів би, щоб ти подбав про Вень. Щоб вона точно-точно мала гарне життя, хороший дім. Це для мене важливіше, навіть якщо тобі доведеться поїхати з Кеконю чи й змінити сторону.
Кеневі аж памороки забило.
— Я ніколи не присягну «горянам». Нізащо, — і тут Хіло згадав, що Ріг такий завзятий не лише через відданість, а ще й тому, що «горяни» стратили батька Кеня й Тажа і знеславили всю їхню родину. Голос Рога аж тремтів, коли він промовив: — Чому ти таке кажеш, Хіло-дзень?
— Просто пояснював, чого конкретно я хочу, — сказав Хіло. І пішов до виходу. — Слід поговорити з хлопцями нагорі, вони на нас чекають. Тоді треба з’їздити до дружини Ейтеня, а потім поїхати до Соґеню й вирішити, хто зможе замінити там Лотта.
ІНТЕРЛЮДІЯ ТРЕТЯ
ТРІУМФ БАЙДЗЕНЯ
У кеконській міфології Старий Дядечко Дзеньшу, Той, хто повернувся, мав улюбленого племінника на ім’я Байдзень, який залишається найвідомішим та найшановнішим прадавнім героєм цієї країни. Оповідки про Байдзеня, сміливого воїна Зеленої Кістки, розказують кеконським дітлахам упродовж багатьох століть, а останнім часом його пригоди та звершення переповідають кінофільми й комікси. Та, на відміну від його божественного дядечка Дзеньшу, Байдзень залишився смертним героєм і як божеству йому не поклоняються.