Згідно з легендою, коли зрештою Байдзень поліг у лютій битві зі своїм найзапеклішим ворогом — тунським завойовником генералом Шаком, боги признали його за відвагу та вділили місце на небі. Звідти Байдзеневі було зручно спостерігати за землею. Він бачив, як його соратники боролися й гинули в його ім’я, бачив, як його народ опинився на межі завоювання. Безпорадно спостерігав, як його кохана дружина, охоплена горем, наготувалася кинутися зі стрімчака, доки військо нападників не захопило їхній дім на схилі гори.
Байдзень у відчаї став благати богів, щоб вони дозволили йому на одну ніч повернутися на землю, і пообіцяв поступитися своїм місцем на небі комусь іншому. Спершу йому відмовили, та Байдзень непохитно молив їх далі. Він кричав, бився головою об сходи нефритового палацу й відмовлявся зрушити з місця, аж доки Всеотець Ятто змилостивився над ним і пристав на прохання.
Полеглий воїн упав богам під ноги і вдячно заплакав. Тієї ж ночі він повернувся на землю, промчав над заваленим тілами полем битви й увійшов до шатра тунського генерала. Він кинувся до свого закляклого від подиву ворога і з тріумфальним реготом убив того на місці, просто в спідньому.
І, відповідно до угоди, яку Байдзень уклав з богами, душа генерала піднеслась на небеса. А Байдзеневі, рятівникові свого народу, навіки судилося блукати землею привидом-вигнанцем.
Поміж воїнами Зеленої Кістки поширене прислів’я: «Молися Дзеньшу, а чини як Байдзень».
РОЗДІЛ 51
ПЕРЕДДЕНЬ НОВОГО РОКУ
Підготовка до тижневого святкування Нового року відбувалась у Дзаньлуні тихіше, ніж зазвичай: на численних приїжджих місто не розраховувало, та й у місцевих не склалося зі святковим настроєм. Два провідні клани, які за звичних обставин жертвували солідні суми на організацію масових святкувань та благодійних заходів, цього сезону були надто заклопотані, аби забезпечувати щось, окрім виконання мінімальних обов’язків перед громадами з найбільших та найбезпечніших районів. У Дзаньлуні — щороку, скільки Шае пам’ятала — у переддень новорічного свята родина Каул (спочатку на чолі з дідусем, а потім — з Ланем) відвідувала народні гуляння у Храмовому кварталі: вони запалювали феєрверки, роздавали дітлахам солодкі монетки і приймали потік побажань від Ліхтарників. А цьогоріч вони з Хіло сиділи удвох за столом у внутрішньому дворику будинку Каулів, згаявши всю ніч у суперечках.
Тепер тем для обговорення майже не лишилося. Шае спостерігала, як сонце, що сходить над дахом будинку, фарбує хмари червоними смугами. За сорок вісім годин вона може дуже ненадовго очолити клан, що здригається в передсмертних конвульсіях. За таких обставин її обов’язки порівняно прості: забезпечити братові гідний похорон, безпеку — тим членам родини, які виживуть, й організувати більш-менш спокійну передачу влади в обмін на швидку й почесну смерть для себе. Найскладніше мінімізувати потенційне кровопролиття. Завжди будуть ті, що радше опиратимуться далі, хай яка безнадійна ситуація. На цей випадок вона мала запечатані листи до всіх найважливіших Кулаків, писані почерком Хіло. А значно складнішу розмову з братами Майками лишила братові.
Вони трохи помовчали, й Хіло промовив:
— А я не подякував за те, що ти знайшла Вень нову роботу.
— Та нема за що, — сказала Шае. — Вона сама підкинула мені хорошу ідею про те, чим хоче займатися.
Офіційно Вень працювала в конторі Синоптика дизайнеркою-консультанткою на проєктах з нерухомості. Ця робота вимагала частих подорожей.
— Мене радує, що ви двоє зблизились.
— Останнім часом я пізнала її краще.
Хіло легенько всміхнувся. Шае подумала, що він має змучений та дещо відсторонений вигляд. Останні місяці стерли всю хлоп’ячість з його лиця, знищили всю невимушеність і відкритість.
— Іноді родина дуже суворо до тебе ставилася, але зараз я радію тому, що ти маєш еспенські зв’язки, — сказав він. — Не знаю, як тобі це вдалося, але я тобі дуже вдячний, — Хіло примружено глянув на світанкове сонце. — Ти казала, що для виживання ми потребуємо грошей та військової перемоги. Ти забезпечила нам перше, і то швидше, ніж я впорався з другим. Завжди мене переганяла.
Їй так хотілося б, щоб вони придумали щось інше, якийсь інакший варіант. Рішення Хіло було жахливе — вона йому про це кілька разів казала. Та, зрештою, це він був Стовпом, а також Рогом, не за посадою, а за духом, і вона просто не мала підстав для суперечок — жодного кращого плану чи продуманіших хитрощів, як це було з Бідняцьким шляхом. Вона зробила все і навіть більше, щоб зменшити перевагу «горян» — її совість перед обома братами була чистою, — але цього було не досить. То міг бути їхній єдиний шанс, і врешті вона погодилася, що доведеться так і вчинити.