Хіло знав, що таке весілля для Стовпа клану — не варіант. Він страшенно засмучувався, бо позбавив Вень отого пишного й веселого бенкету, на який вона заслуговувала. Та зараз важило те, що вона стала його дружиною, бо якщо завтра вона перетвориться на його вдову — отримає все, що він пообіцяв їй залишити. «Горяни» не могли накласти лапу на майно, яке відписують родичам через заповіт. Вень матиме достатньо грошей, щоб розпочати нове, безпечніше, життя в Еспенії. А він тепер став її чоловіком, вперше за довгий час відчувши себе по-справжньому щасливим.
Хіло завів Вень до головного будинку, нагору, до своєї кімнати, зачинив за собою двері, роздягнув її, і вони кохалися. Вони залишили притлумлене світло і раз по раз скеровували одне одного, не перемовляючись, а мовчки торкаючись шкіра до шкіри, зустрічаючись вустами й кінчиками пальців, єднаючись подихами. Хіло до болю прагнув розтягнути цю оазу часу, і кожного разу, наближаючись до оргазму, він опановував себе й повертав увагу до Вень, доки вона, діставши насолоду, солодко шепнула, щоб він спинився. І нарешті, з палким відчаєм, з тремтливою нехіттю, Хіло підкорився, а тоді намагався не заснути деякий час, щоб навіки зберегти цю милостиву мить у пам’яті і мати певність: це буде останнє, що він пригадає у своєму житті.
РОЗДІЛ 53
ПОБРАТИМИ
Пізно ввечері у переддень Нового року до маєтку Каулів приїхав Аньдень. В академії розпочалися тижневі канікули, й учні роз’їжджалися впродовж усього дня, щоб провести цей час зі своїми родинами. Аньдень повільно спакував сумки й пішов. Напередодні вони зі Стовпом мали довгу розмову, тому він знав, що на нього чекає по приїзді, але не почувався готовим до цього. Натомість більшу частину дня вештався територією академії, занурюючись у ностальгію за домом, який він ось-ось полишить. Упродовж багатьох років академія асоціювалася в нього з труднощами, які треба було здолати, і скорботами, потом і працею, зі скромною їжею, браком дозвілля та неспівчутливими вчителями. Але тепер він зрозумів, що то була тиха гавань, сховок, де честь воїна Зеленої Кістки була нічим не заплямованою метою, єдине місце, де людина могла надіти нефрит і практикувати нефритові дисципліни у справжній безпеці.
Двотижневі випускні іспити промайнули маревом. Після стількох років підготовки — а ще підучувань і тренувань в останню мить — завершення перевірки академічних знань та бойового вишколу здалося Аньденю доволі прісним. Найбільше його непокоїли іспити з природничих наук та математики, і саме вони припали на початок розкладу. А після цього все обійшлося без якихось несподіванок. Якщо порівнювати з пробними іспитами, він трохи покращив свої оцінки, особливо з Відхилення. В останній день іспитів він надів свій нефрит і вистояв у виснажливій тридцятихвилинній бійці проти чотирьох зеленокостих підмайстрів. Під кінець він уже був добряче побитий та змучений, проте досі тримався на ногах — захеканий, але готовий продовжувати. Недарма Хіло з ним бився та вчив завжди підніматися.
Майстри зробили позначки на планшетках і кивнули йому, щоб ішов. Аньдень вклонився їм і пішов з тренувальної зали, відчуваючи не набагато більше гордості та тріумфу, ніж коли завершував якусь хатню роботу — скажімо, миття підлоги. Нарешті все позаду. Він стане випускником, оце чимало важило. А всі ці іспити — несправжні. Справжні чекають попереду.
Діставшись до маєтку Каулів, Аньдень пішов просто на подвір’я, де за столом у затінку сидів Стовп разом з усією родиною. Вони завершували передноворічну вечерю, й від апетитних запахів в Аньденя потекла слинка: запечене молочне порося, суп з морепродуктів, пряні креветки в соусі, паростки гороху з часником, смажена зеленина. Аньдень бачив таку смачну їжу тільки раз чи двічі на рік, та для родини такого статусу, як Каул, що влаштовувала пишні святкування Нового року для широкої публіки, це була дуже скромна святкова вечеря. Аньдень зупинився придивитися до сцени, що постала перед його очима. Кузен Хіло, вдягнений у чорний костюм, сидів на одному краю стола спиною до Аньденя. Вень сиділа ліворуч від нього, дуже близько, й поклала долоню йому на ногу, немов намагалася втримати його на місці. На протилежному краю стола сиділа Шае. А між ними з одного боку — обидва брати Майки, а з другого — Каул Сень у своєму візку, біля якого клопоталася Кяньла. Був там і порожній стілець та столове приладдя, залишені для Аньденя.