Хіло зачекав хвильку, не виходячи з автівки. Чуття доповіло про напружене завзяття чоловіків надворі й про невідступну ауру Ґоньта Аша, що чорним каменем котилася через «Подвійний талан» аж до парадного входу. Та найясніше він відчував нажаханість кузена, що сидів поруч, стрімке биття Аньденевого серця, і його неабияк подивувало, що обличчя юнака майже не виказувало всього того страху. Хіло поклав Аньденеві руку на плече й потримав її отак кілька секунд, аж потім вийшов з автівки. Зняв із себе піджак, поклав його на переднє пасажирське сидіння, зачинив дверцята й попрямував назустріч ворогам, що зібралися під рестораном. За мить відчув і почув, як з машини вийшов Аньдень і рушив за ним на відстані двадцяти кроків, та Чуття Хіло однаково чуло гучний пульс юнака.
Тепер уже Ґоньт Аш стояв перед ним: сам у шкіряному жилеті, на поясі — меч-місяць, навколо — з десяток його воїнів. Хіло зупинився неподалік. Попри всю взаємну ворожнечу, ці двоє вкрай рідко бачились наживо, й упродовж кількох неквапливих вдихів та видихів вони стояли, оцінюючи один одного. Ніхто довкола нічого не казав, навіть не рухався, усі спостерігали за цим обміном поглядами.
Зрештою Хіло промовив:
— Це мій улюблений ресторан, ти ж в курсі.
— Розумію чому, — прогуркотів Ґоньт.
— Куштував хрусткі кульки з кальмарів?
— Майже кожного дня їх їм, — сказав Ріг Гірського клану.
Ліве око Хіло примружилось, і він розтягнув губи в напруженій усмішці.
— Заздрю, — він роззирнувся юрмою загартованих воїнів-«горян» із цілковитою певністю, що дехто з них носить нефрит його вбитих Кулаків. — Гаразд, — сказав він, — я тут. Те, що ви, виродки, зробили з Ейтенем, — дуже ницо, — він сплюнув убік. — Якщо хтось викликає мене на двобій до чистого клинка, той отримує мою повагу. Але ти вкрав гідність воїна, щоби привернути мою увагу. Ну, то привернув.
Ґоньт повільно, по-лев’ячому, рушив уперед. Голос його прозвучав застережливим гарчанням:
— Якби йшлося про персональну честь, ми вдвох уже давно бились би до чистого клинка, Хіло-дзень. Але в нас тут війна між кланами. Ми — Роги, які мусять робити те, що мусять, щоб наші клани отримали перевагу, хіба ні? — він обійшов Хіло, міряючи його поглядом глибоко запалих очей. — Мушу визнати, я не чекав, що ти прийдеш. Вважав, що доведеться прорубати шлях повз кожного зеленокостого «безгірника», перш ніж до тебе дістануся.
— Якщо ти й досі прагнеш двобою — отримаєш його тут і зараз, — сказав Хіло, стежачи за ворогом, що кружляв навколо, і поглядом, і Чуттям.
Ґоньт хрипко реготнув.
— Пропозиція полягала не в тому. Я не такий егоїст, щоб ставити завершення всієї війни на один двобій, — він зупинився перед Хіло, й широка постава вкрила відстань між ними величезною тінню. — Ми обидва знаємо, що врешті-решт Гірський клан переможе Безгірний. Ну то нащо змушувати відданих тобі людей втрачати через тебе свої життя? Навіщо змушувати страждати все місто, про яке ми обидва дбаємо? На твоєму місці я подумав би, чи не показати приклад самопожертви, як-от Байдзень.
Хіло завмер. Його тілом пробіг незримий спазм — йому не хотілося вмирати. Він, ясна річ, був до цього готовий, але ж не хотів. Знав, що Чуття сповістить Ґоньта про цей вибух суперечливих емоцій, але не намагався їх приховати.
— Ти надав мені певні гарантії, — сказав він і кивнув назад — туди, де трохи віддалік стояв Аньдень. — Мій кузен тут, щоб простежити, аби їх виконали.
Ґоньт перевів погляд на хлопця і змахнув до нього рукою:
— Ходи сюди, Аньденю Емері.
Аньдень наблизився — спокійно, але очевидно неохоче. Ґоньт прикликав його жестом усе ближче і ближче, доки юнак не підійшов так близько, що Ріг поклав величезну м’ясисту долоню йому на плече, й вони обидва опинилися перед Хіло.
— Ти знаєш, яку роль маєш зіграти в цій домовленості між твоїм кузеном і мною?
— Знає, — сказав Хіло, стиснувши зуби, коли побачив руку Ґоньта на Аньденевому плечі. — Коли все розпочнеться, він триматиметься осторонь. Поверне моє тіло родині — я хочу лишитися цілим, і щоб жоден нефритик нікуди не подівся. Якщо Аньдень спокійно собі повернеться й повідомить, що все відбулося саме так, як ти обіцяв, моя Синоптикиня передасть владу над кланом. Я поговорив зі своїм Рогом і залишив листи до кожного Кулака, де наказую скласти зброю та прийняти ваші умови. І якщо ти виконаєш свою частину угоди, вона віддасть ці листи за призначенням. А як ні — всі мої Кулаки та Пальці битимуться до останнього, щоб поставити Гірський клан на коліна. Нас ти знищиш, але перемога обійдеться тобі дуже дорого. Твій клан лишиться знекровленим, а місто — в руїнах, — Хіло казав це з абсолютною певністю, він вірив у свої слова. — Ми обидва знаємо, що отак все може розвернутися, але ж ніхто з нас не аж такий егоїст, Ґоньте-дзень. І саме тому я тут.