Ґоньт кивнув, у його погляді промайнув скупий натяк на повагу. Він відпустив Аньденя й мовив:
— Я даю слово, що юного Аньденя не скривдять і не стануть у це втягувати.
— І ще одне, — сказав Хіло. — Я хочу, щоб саме ти поклав цьому край. Я заслуговую на двобій до чистого клинка, а ти таке мені натомість пропонуєш. Якщо вже йдеться про неминучу смерть, то найменше, на що я заслуговую, — щоб вона не перетворилася на якусь різанину. Ти ж це розумієш, Ґоньте-дзень? Я хочу прийняти смерть воїна від іншого Рога.
Минула мить, і Ґоньт нахилив голову й похмуро вишкірився.
— Це для мене радість, запевняю тебе, Хіло-дзень.
Хіло пробігся поглядом по Ґоньтових людях. Вони слідували за своїм Рогом, з нетерпінням підходили все ближче і ближче, але тепер спинилися й позадкували, відчуваючи зміну в поставі Хіло, в тому, як розвернулися його плечі, як напружились коліна. Хіло розстебнув ще два ґудзики на сорочці й розкрив комір так, щоб усім стало видно довгу низку нефриту, інкрустовану в його тіло по ключицях.
— Ну то почнімо!
Зненацька його охопило нетерпіння. Він витягнув ніж-кіготь, крутнув його навколо вказівного пальця кільцем на руків’ї, а тоді схопив ножа й зігнувся у стійці досвідченого бійця.
— Ну, Ґоньте-дзень, покажи мені, хто з твоїх людей «найзеленіший» із ножем!
Аньдень стояв осторонь, присутність Ґонта пригнічувала його. Він притлумив зойк, коли троє «горян» оточили Хіло. Усе перетворилося на розмите марево різких змахів і рухів, Аньдень ледь устигав їх відстежувати. Вони були хорошими бійцями — оті чоловіки, що ступили вперед із дозволу свого Рога. Мали нефрит у бровах та вухах, довкруж пальців, зап’ястків і ший. Рухались люто та гнучко. І мусили знати від самого початку, щойно зголосились виконати це почесне завдання, що вони радше за все помруть. Каул Хілошудонь був бійцем на ножах, якого боялися всі, й тепер Аньдень зрозумів, чому саме.
Кеконський ніж-кіготь — це гнуте двосічне лезо завдовжки десять з лишком сантиметрів, що годиться для розтинання, штрикання, підсікання й підрізування суглобів. Аньдень бачив зброю Хіло — на руків’ї виблискували три нефрити, і зроблено ніж було з тієї самої сталі «да-танорі», що й найкращі мечі-місяці, та, на відміну від місячних клинків, основної зброї воїнів Зеленої Кістки, ніж-кіготь був знаряддям вуличних бійок. На Кеконі було повно простеньких версій без нефритової інкрустації, і молодші представники зеленокостих родин оволодівали цією зброєю задовго до того, як могли торкнутися будь-якої іншої.
Хіло бився так, наче й не тримав того ножа в руках. Він жодного разу не глянув на свої руки чи на зброю, ніколи не стежив за тим, щоб бити лише правою рукою, ніколи не перенапружував руки й надміру не звертав уваги на власний ніж — тобто не робив нічого такого, до чого схильна менш вправна з ножем людина. Він розвертався, ухилявся, крутився, відбивав атаки супротивників і контратакував сам, скорочуючи відстань між ними, — от тільки кожен його рух супроводжували зблиски сталі. Один із бійців високо замахнувся, а Хіло перехопив його зап’ясток, розчахнув внутрішній бік ліктя, ковзнув лезом над другою рукою, а тоді націлився вгору, взрізаючись ножем у шию суперника й розтинаючи її довкруж, наче чистив шматочок фрукта від шкірки.
І все це сталося за одну секунду. Чоловік не встиг застосувати Гарт, щоб закритися від зливи ударів, ніж розітнув його горлянку, і противник упав на землю, клекочучи кров’ю. А Хіло вже рухався далі, його очі палали, як іскри. З наступним бійцем вийшло так само: на кожен змах ножем Хіло відповідав трьома-чотирма своїми, що перетворювались на один плавний рух. Ще наступний зачепив Хіло поперек ребер, а потім і по потилиці. Коли йшлося про більшість людей, то ніж-кіготь із легкістю розтинав плоть, проте Гарт Хіло був майже таким самим потужним, як той, що приписували Ґоньту, — і то не стільки за силою, скільки за гнучкістю. Майстер Гарту здатний керувати своєю нефритовою енергією, наче то швидкий танок напруження й розпруження; така людина вміє не заважати власним рухам, але й миттю пересуває мінливий щит, завдяки якому стає майже невразливою. Коли Аньдень помітив, що ніж розтинає одяг Хіло, то на мить забув, як дихати, але тканину поплямувало хіба що кілька крапель крові. Хіло рохнув, змінив позицію і вклав Силу в удар лівої руки, спрямований у горло ворога. Як і можна було чекати, його супротивник ухилився й відреагував, стрімко загартовуючи верхню половину тіла. Та Хіло хутко зробив крок, нахилився, полоснув чоловіка поперек стегнової артерії й занурив ніж йому в колінну ямку. Зеленокостий зі скриком зігнувся, а Хіло відповів тріумфальним вишкіром та ударом, що загнав вістря ножа противнику між шийними хребцями.