Справжнє кохання, міркував Хіло, було чуттєвим та ейфорійним, але також болісним і тиранічним, воно вимагало підкорення. З усього видно було, що воно дуже відрізнялося від того бунтівного та пристрасного захоплення, яке відчувала Шае до свого еспенця, чи від розважливої прив’язаності між Ланем та Ейні.
Спогад про Ейні трохи зіпсував йому настрій. Знадобилось кілька тижнів, та Хіло все одно вистежив ту хвойду й чоловіка, який завдав такої страшної образи його братові. Вони жили в Либоні, що у Степенланді. Хіло поміркував трохи, чи не найняти когось, але з образою клану має розбиратися представник самого клану. Тому попросив Тажа забронювати квиток на літак на фальшиве ім’я й паспорт, та, коли розповів про це Ланю, Стовп повівся невдячно, навіть розсердився. «Я ніколи тобі такого не наказував, — різко промовив Лань. — Якби я хотів, щоб хтось шепнув їхні імена, то сам це влаштував би, а якщо я цього не робив, то очевидно, що мені цього не треба. Дай їм спокій і віднині не лізь до мого особистого життя». Хіло неабияк роздратувало, що його зусилля змарновано. Отаке він дістав, коли просто схотів зробити братові послугу. Лань завжди такий потаємний, коли йдеться про почуття, то звідки ж Хіло міг про таке здогадатися?
Вень ворухнулась і видала приємно-сонний звук. Хіло забув про набридливі думки й заповз під простирадла, щоб розбудити її ротом та пальцями. Він діяв терпляче й дістав свою винагороду, коли Вень здригнулася в оргазмі, а тоді знову кохався з нею — цього разу ліниво й повільно.
А після, коли вони, спітнілі, лежали в обіймах одне одного, сказав:
— Оте, про що ти вчора згадувала — про твою родину, — тобі не варто так думати. Те, що сталося з твоїми батьками, було багато років тому, й ніхто не сумнівається в Кені чи в Тажі. Нині клан не тримає зла проти імені Майк.
Вень помовчала хвильку.
— Тут не про весь клан ідеться. А що з твоєю родиною?
— А що з ними?
Вона поклала голову йому на плече.
— Шае мені нізащо не довірятиме.
Хіло засміявся.
— Шае втекла зі шмаркатим еспенським морячком, а тепер повзе назад, як присоромлене цуценя, що напудило на килим. Вона не в тому положенні, щоб когось судити. Чому тебе хвилює, що вона думає?
З того, як не по-доброму звучав його власний голос, Хіло зі здивуванням і розчаруванням зрозумів, що досі не вповні пробачив сестрі.
— Шае завжди була найближчою до вашого діда. Не думаю, що він схвалив би мене, навіть якби я не була кам’яноокою.
— Він старий маразматик, — сказав Хіло. — Тепер наш Стовп — Лань.
Він підбадьорливо поцілував її в скроню, та настрій у нього перемінився. Хіло перекотився на спину й задумливо витріщився на жовтий настельний вентилятор, що невтомно крутився над ними.
Вень лягла на бік і занепокоєно глянула на Хіло.
— Щось сталося?
— Нічого, — відповів він.
— Розкажи.
Коли Хіло розповів про вчорашні події у «Подвійному талані» й розмову на під’їзній доріжці до маєтку Каулів, Вень припіднялася, спершись на лікоть, і стривожено підібгала губи.
— Чому Лань відпустив того хлопця? Красти нефрит у такому віці — його вже не виправиш. Пізніше він тільки завдасть вам більше клопоту.
Хіло знизав плечима.
— Знаю, але що я можу сказати? Лань — оптиміст. І як він таким м’якотілим став? Це ж мій суворий старший братик, який завжди ставив мене на місце. Так, йому не бракує «зелені», але він не думає як убивця, а саме так мислить Айт. Ясна річ, що насувається війна з Гірським кланом, — невже він цього не бачить? Той самовдоволений старий тхір Дожу спрямовує його в хибному напрямку.
— Певно ж, Лань мусить послухати насамперед тебе, а не Дожу.
— Дожу в цьому клані наче давній бур’ян, без нього нічого не обходиться.
Вень сіла. Блискуче чорне волосся вкрило спину, а вранішнє сонце підсвітило бездоганний вигин щоки.
— Тоді тобі треба готуватися до захисту Безгірного клану самотужки, — сказала вона. — Дожу має зв’язки, інформаторів, оті свої підступні прийомчики. Але всі Кулаки та Пальці, що під кланом, — твої. Зеленокості насамперед воїни і тільки потім — ділки. Якщо почнеться війна, вона відбуватиметься на вулицях. А вулиці належать Рогам.
— Кицюню моя, — Хіло обійняв рукою Вень за плечі й поцілував її шию трохи нижче потилиці. Вона могла присоромити декого з його Кулаків. — У тебе серце нефритової воїтельки.
— Лиш потрапило воно до тіла кам’яноокої, — зітхання її звучало приємно і тоді, коли вона говорила з гіркотою. — Якби ж тільки я була Зеленокостою, я тобі допомогла б. Я стала б найвідданішою серед твоїх Кулаків.