Аньдень бентежився: чому цієї миті йому так складно радіти? Він вижив, Хіло вижив, Безвірний клан перемагає. Мусив би відчувати полегшу, повернути собі добрий гумор, геть як його кузен. А натомість він відчував порожнечу й жадобу, спрагу не до перемоги чи помсти, а лише до тієї сили, того знання, що навідали його так ненадовго й так сильно змінили. Короткий контакт з великою кількістю нефриту викарбував у його розумі незгладиме розуміння того, на що він здатний. Усе інше — зокрема родина та клан — поруч із цим блякло.
— Як… довго я тут? — спитав він.
— П’ять днів, — сказав Хіло. І, помітивши стривожений вигляд Аньденя, додав: — Не хвилюйся, з тобою все буде гаразд. Я ближче за тебе до краю могили підійшов, а ти ж і молодший, і сильніший за мене. Доктор Трув постійно тут був, щоб за нами наглядати. Нам слід зробити його нашим сімейним лікарем.
Аньдень не мав певності, що зможе скласти думки у слова, та мусив спробувати.
— Хіло… я якось неправильно почуваюсь. Дуже дивно, порожньо, немов усе важливе мені тепер байдуже. А от вбивство Ґоньта — його я відчув уповні. Це найгірше з усього, що я будь-коли переживав, але мені кортить пережити це знову, — голос Аньденя урвався від хвилювання. — Зі мною щось геть не те, правда ж? Я хворий? Це свербець?
— Та не бери дурного в голову, — сказав Хіло. Він співчутливо поклав руку Аньденеві на плече й зітхнув: — Уперше мати справу з такою кількістю нефриту, ще й за таких стресових обставин — то воно тебе й нокаутувало. Ти — дуже чутливий, тут питань нема. Ми тобі постійно давали СВ-1, щоб загасити лихоманку й перезапустити твій організм. Лікар каже, що результати досліджень твого мозку вже в нормі, тож зачекай кілька днів — і знову почуватимешся собою, — він погладив руку Аньденя. — Не переживай, до випускного ще тиждень. До того часу ти вже точно звідси вийдеш. Ніхто з нас його не пропустить.
Аньдень глипнув на крапельницю, простежив до місця, де кінець прозорої трубочки приклеїли до його руки.
— Мене накачують «сяйвом»?
Отрута, що вбила Ланя, струменіла його судинами.
— Та не переймайся ти так, — хутко промовив Хіло. Він поторсав трубочку пальцем. — Усе повністю під контролем, нема жодного ризику. Доктор Трув постійно спостерігає за твоїм станом. На той час, коли вже треба буде звідси виходити, тобі зменшать дозу, й він каже, що ми зможемо обговорити, чи тримати тебе на СВ-1, чи спробувати зняти з нього. Сам він пропонує поки що не відмовлятися, бо ти скоро отримаєш свій випускний нефрит. Для твого організму буде краще, якщо наразі матимеш таку «подушку безпеки». Тобі це допоможе.
Аньденя долало виснаження. Він відкинув голову назад і заплющив очі. Йому стиснуло у грудях, всередині досі нуртувало неясне бажання розплакатися, не ладне знайти собі вихід, і перемішувалося натомість із тим дивним спогадом у свідомості й наркотиком, що тік його судинами.
— А зараз, Енді, відпочивай, — м’яко промовив Хіло.
Він і далі тримав руку на плечі Аньденя, і завдяки фізичному контакту той відчував знайомий бренькіт кузенової аури, віддалений та приглушений чи то Аньденевими притлумленими чуттями, чи то тому, що Хіло ще не настільки одужав, аби носити весь свій нефрит. Увесь той нефрит, що Аньдень тримав у руках, належав Хіло, а кузен мав його стільки, що вже навіть не відчував, коли додавався новий шматочок. Аньдень тихо лежав, та образа й заздрість курсували його тілом, як інфекція, що поширюється далі.
РОЗДІЛ 56
ВИПУСКНИЙ
Згодом у місті згадуватимуть про той святковий тиждень як про новорічне кровопускання між дзаньлунськими кланами. Багато хто називатиме його помстою Каулів. В одних районах на такі згадки схвально кивали, в інших — нервово смикали у відповідь за мочку свого вуха. На той час, коли утвердився новий розподіл територій, стало вже ясно, що жоден із кланів не зможе насолодитися стрімкою перемогою. Попри всі сумніви, наймолодші онуки Світоча відбили спробу анексії й тим самим укріпили лідерські позиції у клані.
В Академії Каула Душужоня була традиція: восьмикласники завершували іспити ще до новорічних канікул, але їм доводилося зачекати на оголошення остаточних результатів та випускний до сприятливої миті на початку нового року. Тиждень після тих канікул вони мусили згаяти у виснажливій фізичній праці на території кампусу (це був останній урок небесних чеснот, а саме скромності), перед тим як їх допускали до присяги й отримання нефриту. Аньдень досі одужував у лікарні, тому не міг приєднатися до однокласників, які вичищали бруківку, лагодили паркани, підстригали дерева й супроводжували дезорієнтованих першачків. А все ж прогноз Хіло збувся: з центральної лікарні Дзаньлуня Аньденя виписали за два дні до випускного, й хлопець почувався достатньо добре, щоб відвідати конвокацію, яка випала на похмурий весняний день, сірий від погроз пролитися дощем.