Пішов поголос, що лише Аньдень був поряд зі Стовпом у тій битві, де загинув Ґоньт Аш. Коли він, вбраний у форму академії, з’явився на шикуванні в залі зібрань, що передувало всім церемоніям, хай куди він ішов — всюди його випереджала густа мовчанка, Біля реєстраційного столика майстер Сайнь схилив голову з більшою повагою, яку Аньдень будь-коли отримував від учителя.
— Емері, ставай у кінець лави. Ти заходитимеш останнім.
Аньдень знав: це означає, що під час іспитів він отримав найвищі оцінки, а ще здобув звання найкращого учня на пробних — і це компенсувало його не набагато кращі за середні оцінки з наукових дисциплін і дозволило претендувати на випуск у першому ранзі.
Аньдень вклонився й відступив у кінець черги, що якраз утворювалася.
— Тоню, — привітався він.
Тонь аж підхопився, а тоді підвів руки у вітальному жесті:
— Аньденю-дзень, — промовив він. — Дуже радий бачити тебе в доброму здоров’ї.
Була в Тоневому голосі ота офіційна нотка, з якою Палець звертається до Кулака, й Аньдень зупинився, не знаючи, як реагувати. Йому кортіло виправити Тоня, що звернувся до нього як до Зеленокостого ще до випускної церемонії, але з поведінки хлопця було видно, що він так вчинив свідомо. Аньдень проковтнув дедалі більший дискомфорт і розвернувся, щоб кивнути на знак привітання Дудо й Пау — і вони вдвох схилились у поклонах.
Погляд Аньденя ковзнув їм за спини — до Лотта. Аньденя штрикнуло мимовільне відчуття, тьмяна тінь болю, але на тому і все — у нього не лишилося місця ні для чого іншого. Якась частина його наче заціпеніла. А Лотт, який після жорстокої смерті батька завжди мав похмурий вигляд та порожній погляд, чемно нахилив у бік Аньденя голову:
— Дзень.
Аньдень розвернувся обличчям до початку черги, ховаючи руки в довгі рукави чорної форми. Двотижневе лікування, цілющі сеанси з доктором Трувом, контрольований прийом СВ-1 справдили обіцянку Хіло: фізично Аньдень почувався добре і був більше схожий на самого себе, ніж коли отямився в лікарні, збаламучений і виснажений жадобою до нефриту. Та навіть за таких умов довелося здолати моральну боротьбу, щоб приготуватися до участі в сьогоднішньому заході, наготуватися вийти поперед уважні погляди не тільки своїх однокласників, але й усього клану.
«Енді, ти — герой», — казав Хіло, але Аньдень не почувався героєм. Він почувався невпевненою в собі руїною. Думав про те, що СВ-1 і досі циркулює його кровотоком, як той забруднювач. Усі ці люди знали, що він зробив, але не бачили, на що він перетворився — на небезпеку. На летку речовину, що лишається стабільною за допомогою сумнівних досягнень сучасної науки.
Знадвору залунали барабани, і сто двадцять шість юнаків та тридцять дві юнки, що завершили повний восьмирічний курс навчання в Академії Каула Ду, рушили крізь вихід із зали зібрань до центрального подвір’я, стаючи охайними рядами перед низькою сценою, навпроти якої поставили сотні складаних стільців, де розсілися глядачі — родичі та члени клану.
Аньдень разом з усіма однокласниками опустився навколішки на бруківку під шатром, яке встановили, щоб захиститися від можливого дощу. Коли грандмайстер Ле завів свою промову, Аньдень зиркнув через плече на ряди глядачів. Й одразу відшукав родину Каул — вони сиділи посеред першого ряду. Хіло вбрався в гарний костюм оливкового кольору та чорний жилет, які купив спеціально для цієї нагоди. Вигляд мав значно кращий: обличчя й досі вкривали рубці, але воно вже не було таким виснаженим. Він явно був у доброму гуморі, навіть коли вони тільки їхали сюди в машині, і навколо нього ширилася весела безтурботність, яку він майже втратив за останні місяці. Однією рукою він обіймав плечі Вень. Аньдень помітив, як Хіло закохано притулив її ближче до свого боку й натягнув каптур куртки їй на голову, щоб затулити від слабкого, але вологого вітру. По другу руку Хіло сидів Майк Кень, а наступною за Вень — Синоптикиня. Вбрана в темну спідницю та блузку Шае сиділа дуже прямо, погляд мала серйозний і трохи заклопотаний, та коли вона помітила Аньденя, то легенько до нього всміхнулася.