Він знову глянув поперед себе, бо грандмайстер Ле викликав першу групу учнів. Усі восьмикласники мали ще перед іспитами оголосити, кому вони планують присягнути у відданості, й ці одинадцятеро випускників вирішили дати священницькі клятви. Знавець із Храму Небесного Повернення здолав кілька сходинок, що вели на узвишшя, аби керувати присягою покаяння. Одинадцятеро учнів підвелися й наблизились до сцени, стали перед зібранням навколішки й повторювали рядки, що зобов’язували їх до життя в церковному служінні, а тоді торкнулися чолами землі, підвелися і пройшли, щоб стати позаду своїх однокласників. Наступні двадцять п’ять учнів вирішили присвятити свої нефритові здібності мистецтву зцілення — їх закликали присягнути перед головним лікарем Коледжу біоенергетичної медицини, саме там вони і продовжать навчання. Аньдень посовався на місці, в нього затерпли ноги, а тим часом третя група — з вісімнадцятьох випускників — стала перед грандмайстром Ле, щоб присвятити себе почесній праці навчання нефритових дисциплін. Наступного тижня вони повернуться до академії вже як молодші вчителі-підмайстри, сподіваючись одного дня стати майстрами.
І нарешті усі, що лишилися, — велика група учнів, які обрали служіння й відданість Безгірному клану, — разом ступили вперед, щоб скласти клятви. Ряди глядачів та випускників збрижились — Стовп клану швидким кроком здолав центральний прохід і піднявся на сцену. Хіло розвернувся й окинув публіку поглядом. Аньдень подумав, що кузен має задоволений вигляд. Плюс-мінус сотня нових Зеленокостих для клану, майже дві третини випуску. Дехто стане Таланниками, але більшість розпочне свій шлях як Пальці, підпорядковані Кеню та його Кулакам.
Усі чекали, доки Хіло почне промовляти присягу воїнів Зеленої Кістки рядок за рядком, щоб випускники могли повторювати його слова. Та він довго нічого не казав, і незручна пауза затягнулася. Глядачі розгублено перезиралися. Грандмайстер Ле нетерпляче кашлянув, та Хіло похитав головою.
— Грандмайстре, — промовив він, усміхнувшись, а ще так гучно, що глядачі його почули, — я недостатньо цінував це місце, коли стояв отам внизу в такій самій чорній формі, тож дозвольте мені хвилиночку насолодитися цим чудовим краєвидом. Я більше не учень, тож ви навіть не зможете побити мене за те, що я вас затримую.
Публіка реготнула.
«Тепер він — справжній Стовп, і всі це розуміють, — подумав Аньдень. — Але здебільшого він усе одно лишився самим собою».
— Брати й сестри, — вигукнув Хіло. — Стовп є володарем клану, але Стовпи змінюють одне одного, а братерство живе й триває. Ви присягаєте одне перед одним так само, як присягаєте переді мною. Хто з вас знає присягу воїнів Зеленої Кістки напам’ять і може скерувати своїх однокласників, промовляючи слова першим?
Церемонія мала пройти геть не так, але навіть грандмайстер Ле не став втручатися, коли уперед вийшов Лотт.
— Я знаю, Кауле-дзень.
Хіло кивнув і змахом руки прикликав хлопця на сцену. Аньдень спостерігав, відчуваючи, як серце пульсує у нього в горлі, за тим, як Лотт повільно здолав три сходинки й опустився перед Хіло навколішки, а той нахилився, щось хутко шепнув йому на вухо й відступив назад. Аньдень устиг помітити на обличчі Лотта суворий та рішучий вираз, але хлопець уже приклав стулені долоні до чола.
— Клан — кров моя, і Стовп — її володар, — повів він сильним голосом, що ясно лунав над усім подвір’ям.
Голоси сотні його однокласників здійнялися й повторили:
— Клан — кров моя, і Стовп — її володар!
Аньдень ворушив губами, повторюючи присягу, яку вже дав два тижні тому, і не міг відірвати очей від Лотта, що стояв перед усіма навколішках, піднявши руки й опустивши очі, попід теплим, але й пронизливим поглядом Хіло. Аньденя охопив згорьований подив. Він був певен, що Лотт ніколи не бажав для себе такої долі, він ніколи не хотів піти кривавим шляхом свого батька. Це ж він, Аньдень, мусив би бути там, нагорі. Каули — його родина, він уже довів, що вартий нефриту, й усі прийняли його як протеже Хіло і страхітливу нову силу, що поповнила клан. А він тим часом гаряче співчував Лоттові й страшенно та невимовно вдячний, що це він стоїть отак на сцені, бо на якусь довгу сюрреалістичну мить йому здалося, що Лотт перетворився на нього, що посів місце Аньденя, який опустився навколішки на дерев’яну підлогу тренувальної зали маєтку Каулів після новорічної вечері, а тепер Аньдень дивиться на самого себе чиїмись чужими очима й бачить кров, нефрит і трагедію.
— Честю своєю, життям своїм і своїм нефритом, — завершив Лотт і торкнувся чолом землі.