Усі інші новоспечені Зеленокості Безгірного клану повторили його слова, завершуючи присягу. І як це було з Аньденем, Хіло підвів Лотта, обійняв його і, тримаючи долоню в нього на плечі, сказав йому щось на вухо так тихо, що Аньдень не розчув. Лотт коротко й стримано кивнув, відтак зійшов зі сцени і став на своє місце поміж випускників. Хіло стиснув руки в короткому поклоні й підвищив голос, звертаючись до нових членів клану:
— Я приймаю вашу присягу й називаю вас своїми побратимами.
— Наша кров належить Стовпу! — викрикнув хтось.
І коли Хіло почав спускатися зі сцени, кілька інших голосів завели: — Клан! Клан!
Аньдень роззирнувся, щоб побачити, хто ж це почав скандувати, але грандмайстер Ле несхвально нахмурився й підняв руки, вимагаючи тиші. Випускники й чимало глядачів виросли під суворим правлінням грандмайстра, тому всі інстинктивно принишкли.
— А тепер, — промовив грандмайстер з відчутною ноткою осуду, що стосувався і надто драматичного видовища, на яке перетворилась присяга, і реакції глядачів, — ми маємо винагородити випускників нефритом, який вони заслужили роками тяжкої праці, дисципліни й вишколу.
Углибині сцени стояв стіл, де розмістилися чотири групи дерев’яних скриньок. Усі жваво перевели погляди на майстра Сайня, який узяв скриньку з першої купки й відчинив її.
— Ау Сатінья, — прочитав він на зворотному боці накривки.
Одразу після останніх іспитів усі восьмикласники здали свої тренувальні браслети та прикріплений до них нефрит. А тепер їхній нефрит повернуть уже назавжди, і може статися, що камінців буде більше чи менше за ту кількість, яку вони віддали, — залежно від того, як вони показали себе на іспитах. Купки різнилися за рівнем здобутків у нефритових дисциплінах. Ау Саті, який піднявся на сцену під чемні оплески, отримав тільки один камінчик, почеплений до металевого ланцюжка. Грандмайстер Ле вийняв прикрасу зі скриньки й надів її Ау через голову. Хлопець стане одним із найнизькоранговіших Пальців або — якщо йому добре ведеться з цифрами — може посісти місце Таланника-початківця.
— Ґоро Ґорусуто, — промовив майстер Сайнь, викликаючи наступного випускника, поки Ау кланявся і сходив зі сцени.
Коли перша купка скриньок скінчилася, на сцену почали підійматися студенти з більшої групи, щоб отримати по два камінці. Для декого з юнаків та юнок, що закінчували академію, отриманий сьогодні нефрит стане єдиною «зеленню», яку вони носитимуть впродовж усього життя. Для інших — це лише перші камінці з багатьох, адже нефрит передається від одного члена родини до іншого, дістається в нагороду від керівництва клану, а найпрестижніший — здобувається у двобоях та битвах.
Коли сцену почали заповнювати вищі за рангом учні, які заслужили на три камінчики, Аньдень раптом зрозумів, що так нервується, аж не ладен і дивитися. Цього разу свій нефрит отримав Дудо, а також Пау й Тонь, і всі вони широко всміхалися, щойно проминали грандмайстра та приєднувались до товаришів на другому краю сцени. Запас скриньок на столі зменшувався. Остання купка містила тільки з десяток нагород для найуспішніших учнів, тих, що здобули максимум — чотири нефритові камінці. Цього нефриту було досить для старшого Пальця чи молодшого Кулака, і це було більше, ніж могли безпечно подужати майже всі кеконьці та будь-хто з іноземців.
Для Аньденя надіти таку кількість нефриту тепер було цілковито безпечно — після того, що він пережив. На якусь мить він відчує дезорієнтацію, як це траплялося під час тренувань, і вона аніскільки не нагадуватиме той потужний паралізуючий прихід, від якого він мучився перед «Подвійним таланом». Та однаково пальці в нього заніміли й охололи, а шлунок скрутився, несвідомо, проте палко опираючись цій перспективі. Грандмайстер узявся викликати останніх учнів. Особливо гучно, та ще й із тупанням ногами глядачі привітали Лотта, коли той піднявся на сцену і схилив перед грандмайстром голову. Аньдень чув, як поблизу інші випускники вже гомоніли, вітали одне одного, обговорювали, як вони хочуть оправити свій нефрит, чи робитимуть з нього персні на великі пальці, чи проколюватимуть під сережки брови, а чи зазіхнуть на сміливіший пірсинг. На столі лишилась тільки одна скринька.
— Емері Аньдень, — промовив майстер Сайнь.
Коли Аньдень підвівся, завмерли всі розмови. І зненацька йому здалося, наче він у напівсні, в якомусь некомфортно-ірреальному стані, немов він і робить щось, але не вповні вірить, що перебуває саме тут. Ноги несли його вперед, черевики торкалися сходинок, а щойно він опинився на сцені, хтось гукнув: