— Аньденю, він би тобою пишався, — сказала вона так упевнено, наче йшлося про очевидне. — Він завжди тобою пишався.
РОЗДІЛ 57
ПРОЩЕННЯ
Коли два тижні по тому до контори Синоптика на Корабельній вулиці доставили листа, зворотної адреси на ньому не було, але Шае зрозуміла, хто відправник, щойно взяла конверт і побачила убористий прямий почерк, яким нашкрябали напис синьою чорнильною ручкою. Вона сіла за письмовий стіл, обвела пальцем куточки жорсткого конверта, розірвала його та прочитала:
Дорогоцінна Шае-се!
Я невимовно шкодую про те, як зрадив вашу довіру. Я завжди виконував усі накази Каула-дзень й досі можу казати, що в цьому нічого не змінилося. Припускаю, що ви з Хіло мене розшукуєте, й не розраховую на співчуття чи милосердя, якщо нам доведеться знову зустрітися.
Нині вам варто бути дуже обережною. Хіло може вважати, що переміг, але Гору так легко в море не зіштовхнеш. Я нічим не можу зарадити, коли йдеться про долю вашого брата чи бідолашного Аньденя, та серце моє не знає спокою, коли я думаю про те погане, що може статися з вами. Тож вважайте це за застереження від вашого дбайливого дядечка: майте план на той випадок, якщо вам доведеться тікати з Кеконю швидко й самій. Тримайте десь напоготові трохи грошей і скористайтеся зі своїх еспенських зв’язків, щоб ніхто у клані про це не знав. Хороший Синоптик уміє ворожити за хмарами.
Щиро перепрошую,
Юнь Дожупонь
Шае повільно розвернулася разом з кріслом і глянула на місто, яке розстелилось унизу. Тоненький серпанок, що його принесло весняне потепління, ширяв над розміреним гудінням шосе та метушнею в гавані, й кондиціонер у кабінеті Шае засмоктував повітря з гучним пихканням. Зненацька її штрикнула гостра мить самоусвідомлення: ось вона, з плоті та крові, з подиху й аури довкола її тіла, сидить тут, у цьому кабінеті, що так довго належав чоловікові, котрий написав листа, який вона тримає в руках.
Шае та її родина пережили день, який (принаймні їй так здавалося ще кілька тижнів тому) вони точно не мали би пережити. Безгірний клан зазнав страждань, і ті страждання нікуди не поділися, та вони вперто втримались на ногах, як воїнам Зеленої Кістки з їхнім трибом життя уже вдавалося упродовж багатьох століть. Вона перечитала листа, а тоді піднесла до куточка запальничку й дивилася, як папір згоряє у попільничці. «Я не втечу, Дожу, — не цього разу, і я по вас прийду».
Нині ранньообідні години семидня минали в «Подвійному талані» не так жваво, як колись, та щойно Доки повернулися під контроль «безгірників» і вуличне насильство втихомирилось, справи у популярному закладі на набережній пішли краще. Шае та Хіло сиділи навпроти одне одного у кабінці віддалік від інших клієнтів. Біля краю стола поставили візок Каула Сеня. Кяньла, яка сиділа поруч, постелила на коліна старого серветку. Вень не змогла приєднатися до них цього ранку: кілька разів на тиждень вона ходила до Міського коледжу Дзаньлуня на заняття еспенської — якщо не була у відрядженнях, яких вимагала її нова робота.
Шае поклала трохи ковбаси та маринованих овочів на дідусеву тарілку, що стояла поряд з її. Він пробурмотів щось невиразно вдячне й погладив її по руці. Саме такі миті вона зараз цінувала — дрібнички. Нагадування про того патріарха, яким вона захоплювалась і якого любила, чоловіка, що наполягав: вона не менш Зеленокоста, ніж її брати. Може, оці миті прояснення Каула Сеня були так само короткими й ілюзорними, як подоба миру на вулицях Дзаньлуня, але крихкість і того, й іншого спонукала її цінувати їх ще більше.
«Горяни» окопувалися, вони зміцнювали оборонні рубежі в Літньому парку, Гострому Списі та інших південних районах, що складали серце їхніх територій. Пішов поголос, що Айт Мада призначила нового Рога. І то не Вана Балу, Першого Кулака Ґоньта, чого очікував і Хіло, й майже всі інші. Айт натомість поїхала до розташованої за містом Храмової школи В’є Лонь і прикликала на службу одного з колишніх воїнів свого батька — Нау Свеня. Останні два роки Нау прожив скромно — старшим вчителем у В’є Лонь. Усі вважали, що такою була нагорода від клану за повну й рішучу підтримку претензій Айт Мади на владу, яка втілилась, зокрема, у перерізанні горлянки Айту Еодо, і то з гідною хвали запопадливістю. Подейкували, що Нау був майстром Чуття.