Шае сунула водієві гроші.
— Візьміть платню, — наполягла вона. — Тепер я просто панна Каул. Для клану моє слово нічого не важить. Скажіть своєму тестю, щоб він звернувся до Синоптика в належний спосіб.
Вона приборкала почуття провини, яке відчула, коли побачила розчарований вираз чоловікового обличчя, вийшла з таксі й потягнула валізу сходами.
Біля дверей її зустріла Кяньла — економка-абукейка.
— Ой, Шае-дзень, ви так змінилися! — вона обійняла Шае й роздивилася з відстані витягнутих рук. — І пахнете по-еспенському.
Жінка радісно засміялася.
— Але чому тут дивуватися, ви ж бо тепер поважна еспенська ділова пані.
Шае невиразно всміхнулася.
— Та що ти таке кажеш, Кяньло.
Завдяки щирій та старанній праці вона завершила навчання у верхній третині рейтингу — попри те, що вчилася іноземною мовою, а після Академії Каула Ду еспенське навчальне середовище геть збивало з пантелику. Оте постійне сидіння у великих приміщеннях та балаканина, немов кожен студент хоче тебе чогось навчити. Навесні Шае пройшла кілька співбесід, що їх проводили в кампусі рекрутери великих компаній. Від однієї з тих компаній отримала запрошення посісти низову позицію. Але ж вона бачила, як рекрутери на неї дивилися.
Щойно вона заходила до кімнати, чоловіки, які сиділи за столом, — а то завжди були чоловіки, — припускали, що вона тунійка чи шотарка, і в їхніх поглядах зблискував перший натяк на упередження. Тоді вони зазирали до її резюме й бачили, що вона з Кеконю, що її виховали як Зеленокосту, і їхні обличчя затуманював неприхований скепсис. Еспенці пишалися своєю військовою потугою, але до освіти Шае, де в основі лежали бойові мистецтва, ставилися без особливої поваги. Яка від того користь у цивілізованому місці, що повниться професіоналами, як-от в еспенській корпорації? Це ж не Кеконь, де ім’я Каул цінувалось на вагу золота, — тут слівце від діда їй нічого не дасть. В отакі миті романтичні наміри досягти всього своєю працею здавалися бздурами. Ще й бздурами самотньої людини. І ось вона тут — повернулась до домівки, з якої ледь утекла два роки тому.
Біля підніжжя сходів стояв Лань. Він усміхнувся:
— Вітаємо вдома.
Шае підійшла й міцно обійняла старшого брата. Вони не бачились кілька років, і зараз її геть охопив спалах любові до нього. Лань був старшим за неї на дев’ять років, вони ніколи не гралися разом, але він завжди ставився до неї по-доброму. Захищав від Хіло, не засуджував, коли вона поїхала, і був тим єдиним членом родини, хто писав до неї листи, поки вона вчилася в Еспенії. Часом ті його листи, списані акуратним та впевненим почерком, здавалися єдиною ланкою ланцюжка, який пов’язував її з Кеконем, єдиним доказом того, що вона мала родину й минуле.
«Дідусеві ведеться не дуже, — написав Лань по-простому наприкінці останнього листа. — Більше підупав його дух, аніж фізичне здоров’я. Я знаю, що він за тобою сумує. Було б добре, якби ти приїхала навідати його, та й ма також, коли завершиш навчання». Біль від розставання із Джеральдом і досі був свіжим, як повний рідини пухир від опіку, тож Шае перечитала братів лист, відхилила ту єдину пропозицію роботи й забронювала квиток до Дзаньлуня.
Лань обійняв її навзаєм і поцілував у чоло.
Шае промовила: «Як дідусь почувається?» — тієї ж миті, коли брат сказав: «У тебе нова зачіска». Вони засміялися, й Шае відчула себе так, наче нарешті видихнула, після того як затамувала подих два роки тому.
— Він чекає на тебе, — сказав Лань. — Хочеш піднятись нагору?
Шае глибоко вдихнула й кивнула.
— Не думаю, що як зачекати, то все легше мине.
Вони піднялися сходами разом, Лань поклав руку їй на плече. З такої близької відстані вона відчувала наполегливий гомін його нефриту, ледь помітні зміни в атмосфері, на які її тіло реагувало жадібним стисканням у животі, варто було тільки нахилитися до брата ближче. Вона так давно не відчувала впливу нефриту, що зараз у неї паморочилось у голові. Змусила себе випростатись, відійти від Ланя й опинилася перед подвійними дверима.
— Останнім часом йому гірше, — сказав Лань. — Але сьогодні в нього хороший день.
Шае постукала у двері. Крізь них з неочікуваною жвавістю пролунав голос Каула Сеня:
— Ти ж знаєш, що я можу тебе чути навіть без твого нефриту, то й почув, як ти пройшла крізь двері й марнувала час, поки сюди піднімалася. Ну то заходь.
Шае відчинила двері й опинилася перед дідусем. Варто було спочатку перевдягнутися й прийняти душ. Пронизливий погляд Каула Сеня торкнувся її чужоземного вбрання, й куточки очей старого вкрилися павутинням зморщок. Він скривив носа і відкинувся на спинку крісла, наче його образив сам її запах.