— Заради божої любові, надінь свій нефрит. На тебе боляче дивитися.
На вулицю вони вийшли разом із Ланем. Більше там нікого не було. Сонце зайшло, лишивши по собі туманний відблиск, що окреслював дахи будівель навколо центрального подвір’я. Шае впала на кам’яну лаву поряд з розкидистим кленом і тяжко зітхнула. Лань сів поруч. Якусь мить вони мовчали. А тоді перезирнулися й тихенько засміялись.
— Могло й гірше вийти, — озвалася вона.
— Я ж казав, він сьогодні в непоганому гуморі. Лікар запевняє, що йому вже треба носити менше нефриту, але цю битву я наразі відкладаю.
Лань швидко відвів погляд, але Шае встигла помітити, як він на мить скривився.
— Як там ма? — спитала вона.
— У неї все гаразд. Їй подобається. Життя там мирне.
Багато років тому їхня мати вимушено присвятила себе самотньому материнству й обслуговуванню вимогливого свекра в обмін на безпечне та зручне життя поважної вдовиці з Безгірного клану. Та щойно Шае виповнилося вісімнадцять, Каул Вань Жя переїхала до фамільного будиночка, що в Маренії, на березі моря, за три години їзди від Дзаньлуня. Наскільки Шае знала, відтоді мати жодного разу до міста не поверталася.
— Тобі варто з’їздити до неї, — сказав Лань. — Але не поспішай, насамперед влаштуйся.
— А ти як? — спитала Шае. — Як у тебе справи?
Лань обернувся до неї і примружив очі. Усі казали, що він схожий на батька, але Шае цього не помічала. Брат був статечним та сентиментальним і нічим не нагадував того лютого з вигляду партизана зі старих світлин, що висіли на стіні в дідусевій кімнаті. Він наче хотів щось їй сказати, але змінив думку і промовив інше:
— Шае, зі мною все добре. Заклопотаний клановими справами.
Шае заполонило почуття провини. В Еспенії вона не дуже старанно відповідала на його листи, тож не варто очікувати, що зараз він їй звірятиметься. Вона навіть не була певна, що потребує його довіри. В усякому разі не тоді, коли йдеться про якісь там територіальні суперечки, чи про Ліхтарників, які роблять щось не те, чи про Кулаків, яких повбивали у двобоях, — це ті самі кланові справи, від яких вона пообіцяла собі триматися подалі. І все ж вона замислювалась, як її брат несе на плечах тягар посади Стовпа, одночасно справляючись із тим, що його покинула Ейні, та й із дідовим різким занепадом, коли всієї допомоги в нього — Хіло і той противний старий Дожу.
— Мене не було поруч, — сказала вона. — Мені дуже прикро.
— Шае, ти маєш жити власним життям.
У його голосі не було й натяку на догану, й Шае подякувала богам, що саме Лань був першим членом родини, кого вона зустріла після повернення. Він не змушував її соромитись ані того, що вона поїхала, ані того, що повернулася. Це було більше, ніж вона заслуговувала, — і більше, ніж варто очікувати від інших членів сім’ї.
Її наздогнав ефект різкої зміни часових поясів, і тепер Шае почувалася виснаженою. У будинку спалахнуло та згасло світло, у горішніх вікнах промайнула постать Кяньли, яка зачиняла віконниці. У темряві недвижні обриси лав та дерев, поміж яких Шае гралася в дитинстві, мали трохи докірливий вигляд — немов родичі, з якими давно не бачились. Вона усвідомила, що Кеконь має особливий запах, якийсь невимовний гострий аромат із ноткою поту. Невже всі її еспенські однокурсники відчували такий запах від неї? Вона уявила, як запах просотується крізь пори. Поклала долоню на Ланеву руку. Його нефритова аура огортала її, як низькі басові вібрації, й Шае нахилилася ближче, але не занадто.
Шае зняла номер у готелі й наступні три дні провела у пошуках квартири. Вона не хотіла жити надто близько до маєтку Каулів, але й оселитися де заманеться також не могла. Хай вона позбавилася свого нефриту, але ж не обличчя чи імені — у цьому місті були райони, які їй краще оминати. Та навіть за таких обмежень: шукати тільки в районах, що перебувають під прямим контролем Безгірного клану, — вона все одно проводила весь час від світанку до заходу сонця, переїжджаючи від станції до станції у смердючому й залюдненому метро, шалено обливаючись потом від літньої спеки й відвідуючи один будинок за одним.
«А могло б вийти набагато простіше», — бідкалась вона сама собі не раз і не два. Одне лиш Ланеве слівце Ліхтарнику, власникові будинку, — й вона одразу ж дістане чудово устатковану квартиру. У такому разі орендна платня складатиме половину від справжньої ціни, а домовласник зможе спати спокійно, бо знатиме, що дозвіл на будівництво чи контракт, на який він так чекав, буде схвалено тієї ж миті. Та Шае міцно трималася за обіцянку давати собі раду без допомоги родини. У студентські роки вона жила скромно, а якщо обміняти еспенські гроші, зароблені під час літнього стажування торік, то цього цілком вистачить, щоби платити за житло в Дзаньлуні впродовж пів року — за умови, що вона поводитиметься розважливо. Під кінець третього дня пошуків Шае стерла ноги та зморилася, але підписала угоду на скромний, проте цілком пристойний лофт з однією спальнею в Північному Сотто й була дуже собою задоволена.