Коли вона повернулась до готелю, у фоє на неї чекав Хіло. Він зсутулився в надто пухкому шкіряному кріслі, та щойно побачив Шае — випростався. Кулак, що був із ним, — один з братів Майків, Шае не згадала, котрий саме, — підхопився із сусіднього крісла й перейшов на інший бік кімнати, щоб вони могли поговорити наодинці.
За ці два роки, що вони не бачились, брат узагалі не змінився, і Шае з раптовим зніяковінням замислилась, чи не здається вона йому інакшою, чи одяг або зачіска не додає їй віку, чи не робить її чужою. Хіло старший за неї на якісь одинадцять місяців, і коли Шае поїхала, вони були одне одному рівня. А тепер вона безробітна, безнефритна й самотня. А він став однією з наймогутніших осіб у Дзаньлуні, йому корилися сотні Зеленокостих.
Вона знала, що цієї миті не уникнути, та переконала себе, що можна ще трохи зачекати. Це Лань розповів, де її знайти, чи персонал готелю заклав її комусь із його Пальців? Коли Хіло підвівся для привітання, Шае зібралася із силами. Готельне фоє точно не було місцем, де, як вона уявляла, це мало статися.
— Хіло, — промовила вона.
Він дуже тепло її обійняв.
— Що ти робиш у цьому готелі? Мене уникаєш?
Тон його прозвучав по-щирому скривджено, Шае встигла забути, яким чутливим Хіло часом бував. Він узяв її обличчя у свої долоні й поцілував у кожну щоку та в чоло.
— Я забув про те, що було колись, — сказав він. — Тепер, коли ти повернулася, усе пробачено. Ти ж моя молодша сестричка, як я можу тобі не пробачити?
Оцим своїм прощенням, подумала вона, Хіло дуже скидався на дідуся. Сам він, звісно, не збирався вибачатися за те, що називав її хвойдою та зрадницею клану і просто перед нею, Ланем та дідусем визвався вбити Джеральда, якщо йому дозволять. Якби Джеральд не був офіцером еспенського флоту, а в кімнаті не було б Ланя, який всіх заспокоїв, Каул Сень цілком міг би дати йому цей дозвіл.
Якась часточка Шае прагнула й далі сердитись на Хіло. І було б набагато простіше, якби він досі лютував на неї. Та душевна щедрість Хіло нагадувала його нефритову ауру — шалена й цілком недвозначна. Шае відчувала, як її охоплює тепло, як воно розтоплює напругу, що скувала її спину та плечі, немов обладунки.
— Я тебе не уникала, — сказала вона — Просто я щойно приїхала, і мені треба трохи часу, щоб облаштуватися, ось і все.
Брат відступив від неї на крок, але й далі притримував за лікті.
— Де твій нефрит?
— Я його не ношу, — відповіла вона.
Обличчя Хіло спотворила хмурість. Він нахилився вперед і стишив голос.
— Шае, ти нам потрібна, — тепер їхні очі були на одному рівні, й він дуже пильно вдивлявся в неї. — «Горяни» збираються піти проти нас. На це вже всі знаки вказують. Вони гадають, що ми слабкі. Дід просто сидить нагорі й ніколи не виходить з будинку. Дожу і плювка не вартий, я йому не довіряю. Та твоє повернення змінює все. Дідо тебе завжди любив найбільше, і якщо ми двоє прикриємо Ланеві спину…
— Хіло, — промовила Шае. — Я не збираюсь втручатися. Те, що я повернулась до Дзаньлуня, не значить, що я матиму стосунок до кланових справ.
Він схилив голову набік.
— Але ж ти нам потрібна, — сказав по-простому.
Варто просто зараз промовити кілька жорстоких слів — і його можна віднадити. Їй аж кортіло так вчинити: завдати йому болю, відмовити, спровокувати. Та вона втомилась від їхньої давньої ворожнечі. Сваритися з Хіло — це як залежність, нав’язлива погана звичка завдовжки в усе життя. Вона постаралася лишити її позаду разом зі своїм нефритом, коли поїхала, і не хотіла до неї повертатися. Тепер вони обоє дорослі. Вона мусила нагадати собі, що нині Хіло — Ріг Безгірного клану. Якщо вона збирається тривалий час жити в Кеконі, сваритися з ним не варто.
Шае притлумила потяг атакувати у відповідь.
— Я ще не готова, — сказала вона. — Мені треба нарешті розібратися зі своїм життям самостійно. Ти ж можеш спробувати поставитися до цього з повагою?
На обличчі Хіло змагалися кілька різних виразів: схоже було, що він намагається втримати на шворці роздратування, поки оцінює її щирість. Він прийшов до неї, такий усміхнений і сповнений теплих братерських почуттів, а коли Хіло робить отак крок комусь назустріч, від інших він очікує взаємності. Не зустріти його на півшляху — ризиковано. Та коли він заговорив, тон його був розважливішим.