Власник «Подвійного талану» стиснув руки, вкриті шрамами від куховарства, кивнув і з усмішкою висловив скромну вдячність. Панові Уне було за шістдесят, він був лисий, дебелий, ще й ресторатор у третьому коліні. Цей давній і шанований заклад заснував його дід, а батько продовжив керувати рестораном за війни й після неї. Як і його предки, пан Уне був відданим Ліхтарником Безгірного клану. Кожного разу, коли Хіло відвідував ресторан, чоловік підходив, щоб висловити свою повагу особисто.
— Прошу, дайте мені знати, якщо я зможу ще щось для вас зробити, — наполягав він.
Коли підбадьорений пан Уне пішов, Хіло знову посерйознішав.
— Попитайте навколо. З’ясуйте, що сталося з Ґі.
— І чого тебе той Ґі хвилює? — спитав Кень, не нахабно, а просто зацікавлено. — Зник — і грець з ним. Одним різьбярем, що віддає наш нефрит слабакам та іноземцям, менше.
— Щось мені від цього неспокійно, — Хіло сів пряміше й підчепив останню кальмарову кульку. — Коли пси зникають з вулиць — нічого хорошого це не віщує.
У Беро вже здавали нерви. Шонь Джю майже вилигав свій підтруєний напій. Зілля начебто не мало ні смаку, ні запаху, та що, як Шонь зі своїм посиленим чуттям Зеленокостого зможе його виявити? Або воно не спрацює, як передбачено, і чолов’яга просто піде й забере з собою нефрит, на який націлився Беро? Або Сампа зрештою розгубить усю сміливість? Ложка затремтіла в руках Беро, і той поклав її на стіл: «Заспокойся. Поводься як чоловік».
Фонограф у кутку скреготів повільну й романтичну мелодію з опери, яку ледь вдавалося розчути крізь невпинні балачки відвідувачів. Над червоними скатертинами ліниво ширяли аромати пряної їжі та сигаретний дим.
Шонь Джю, погойдуючись, звівся на ноги. Він незграбно пошкандибав у кінець ресторану і проштовхнувся крізь двері до чоловічої вбиральні.
Беро подумки відрахував повільні десять секунд, а тоді відставив тацю й зі звичайнісіньким виглядом подався за ним. Прослизнувши до вбиральні, запхав руку в кишеню й стиснув у пальцях невеличкий пістолет. Зачинив двері на замок і притиснувся до дальшої стіни.
З однієї з кабінок долинали звуки тривалого блювання, і Беро ледь не знудило, коли він зачув сморід просякнутого алкоголем блювотиння. Почув, як спрацював змив і тяжкі зітхання стишились. А тоді — тихе «бум», звук, з яким щось важке падає на кахляну підлогу, після чого настала хвороблива тиша. Беро ступив кілька кроків уперед. Пульс гупав у вухах. Хлопець підніс маленький пістолет до рівня грудей.
Двері кабінки були прочинені. Усередині розвалився кремезний Шонь Джю, розкинувши руки-ноги. Груди чолов’яги здіймалися й опадали в супроводі тихого сопіння. З куточка рота точилася тоненька цівка слини.
У найдальшій кабінці ворухнулись засмальцьовані парусинові туфлі, й Сампа визирнув з-за рогу, де чекав у засідці. Як побачив пістолет, очі в нього покруглішали, але він побокував до Беро, й вони вдвох витріщилися на непритомного.
«От срань, спрацювало».
— І чого чекаємо? — Беро змахнув зброєю в бік Шоня. — Ну! Бери!
Сампа нерішуче протиснувся крізь напіврозчинені дверцята кабінки. Шонь Джю схилив голову наліво, тож процвяховане нефритом вухо притиснулось до стінки. З перекошеним виразом обличчя, немов наготувався взятись за оголену проводку, хлопець обхопив руками його щоки. Завмер на мить, але чоловік не ворухнувся. Сампа розвернув його лице з роззявленим ротом в інший бік. Торкнувся тремтливими пальцями першої з нефритових сережок і став її вивільняти.
— Ось, візьми, — Беро простягнув йому порожній паперовий конвертик.
Сампа кинув туди нефритовий стрижень і почав виймати другу сережку. Беро раз у раз переводив погляд з нефриту на Шоня Джю, тоді на пістолет, на Сампу, знову на нефрит. Зробив крок уперед, і тепер дуло його пістолета й скроню розпластаного чоловіка розділяли кілька дюймів. З вигляду той пістолетик здавався компактним і не дуже ефективним — зброя простака. Але це не мало значення. У такому стані Шонь Джю не був ладен ані відхилити постріл, ані застосувати Гарт. Сампа підхопить нефрит і піде геть, і ніхто навіть оком не змигне. Беро допрацює свою зміну й опісля зустрінеться з Сампою. А старого Шоня Джю ніхто ще кілька годин не турбуватиме — це він не вперше відключався напідпитку у вбиральні.
— Мерщій, — сказав Беро.
Сампа витягнув уже два камінці й порався з третім. Стиснув пальцями складку м’ясистого вуха.
— З оцим не виходить.
— Ну то тягни, просто тягни!
Сампа різко смикнув за останню вперту сережку. Вона вивільнилася з плоті, куди вже встигла врости. Шонь Джю сіпнувся. Очі в нього розплющились.