За кілька днів вона померла, не припиняючи кричати до останньої миті.
Минуло одинадцять років, та спогади про це й досі навідували Аньденеві кошмари. Варто йому було стривожитись чи засумніватись у собі — й вони виринали назовні. Він перелякано прокидався у своїй кімнаті в гуртожитку й не міг змусити себе підвестися та сходити до туалету. Коли таке траплялося, він лежав отак, вдивляючись у темряву, сечовий міхур у нього ледь не лускав, у горлі пересихало, а шкіру нервово поколювало від підступного страху, що в його жилах стугонить те саме прокляття, що йому також судилося померти молодим і божевільним. Спадком його родини була сила, але й божевілля — також. Саме тому, як його не заохочували Каули, він так і не став міняти прізвище. Зберіг іноземне Емері, яке ні для кого не мало жодного сенсу, а не взяв фамільне ім’я матері, Аунь, що повнилось очікуванням величі й безумства, — Аньдень ні того, ні того собі не бажав.
Після смерті Аньденевої матері Лань поговорив із дідусем. Каули без усяких церемоній забрали хлопця до себе, прийняли до родини, забезпечили їжею й дахом над головою, доки йому не виповнилось десять років — вік, коли настав час відправити його до Академії Каула Душужоня коштом і з благословенням Каула Сеня. Тож отак дивно вийшло, що правляча родина Безгірного клану була єдиною сім’єю, яку знав Аньдень. Материн бік родини знищили одна трагедія за іншою. Від батька лишився тільки невиразний спогад: блакитноокий чоловік у військовій формі, що втік до своєї далекої країни, світловолосої дружини та швидких автівок.
— У твоєї ма було кепське життя — кепсько почалося й кепсько завершилось, — сказав Хіло. — Ти не станеш таким, як вона. Ти отримав кращий вишкіл. У тебе є ми, щоб за тобою наглянути, — він розчавив недопалок. — І якщо дуже треба, в тебе є СВ-1.
— «Сяйво», — Аньдень назвав речовину по-вуличному. — Наркота.
Хіло зневажливо скривив носа:
— Я ж не про зілля, що варять у брудних лабораторіях жадібні до нефриту придурки, які штовхають його на вулицях слабакам та іноземцям. Ні, я про військовий СВ-1 — той, що еспенці дають своїм спецпризначенцям. Він трохи знижує поріг чутливості й дає тобі перепочити, якщо в тому є потреба.
— Люди кажуть, що то отрута, що з ним легко передозувати і що він скорочує життя на роки.
— Це якщо ти рідкокровий іноземець без жодного вишколу, що постійно колеться ним, як останній торчок, — різко відповів Хіло. — А ти не такий. У всіх це по-своєму, ти ж іще не знаєш, як тобі буде носитись нефрит. Я не кажу, що тобі обов’язково знадобиться допомога, я кажу, що цю допомогу можна забезпечити. Якщо треба буде, ми тобі його дістанемо — нема питань. У тебе ж особливий випадок. Енді, не треба соромитись.
Тільки Хіло мав оцей потяг кликати його прізвиськом на іноземний лад. Спочатку Аньденя це страшенно дратувало, але тепер він уже не зважав — зрозумів, що, на думку Хіло, це демонструє особливий зв’язок між ними двома. Аньдень помітив, що його сигарета вщент вигоріла. Він потушив недопалок та сховав до кишені, щоб не смітити в садку каменів і не заробити покарання.
— Я все думаю, чи могло «сяйво» врятувати мою ма.
Хіло знизав плечима.
— Може, й так, якби тоді до нього був доступ. Та у твоєї ма була купа інших проблем: твій татко поїхав, твій дядько вкоротив собі віку — і вона все одно могла б зірватися, — він стривожено поглянув на Аньденя. — Агов… а чого ти раптом почав цим перейматися? Ти скоро станеш Зеленокостим, бляха, не треба отак супитись. Я не дозволю, аби щось сталося з моїм кузенчиком.
Аньдень охопив свій вкритий синцями тулуб:
— Знаю.
— І не забувай про це, — сказав Хіло, спираючись на огорожу. — До речі, Шае переказувала вітання.
— Ти з нею розмовляв? — здивувався Аньдень. — Вона повернулася?
Та Хіло більше не всміхався й ніяк не виказав, чи почув запитання. І замість того щоб відповісти, промурмотів:
— Енді, скоро ти будеш нам дуже потрібен.
Він роззирнувся, немов рахував учнів. Більшість з них уже мали стосунок до клану в той чи інший спосіб — діти Зеленокостих або ж Ліхтарників. Академія була кузнею кадрів для Безгірного клану — так само як школа В’є Лонь поповнювала лави «горян».
— Невдовзі нам знадобиться кожний відданий новачок, — вів далі Хіло. — Ланеві не хотілося б, щоб я тобі про це розповідав, але ти маєш знати. По правді, дідо вже добряче гвинтиків розгубив й одною ногою ступив до могили. Айт Ю помер, і ота сучка затята, Мада, прийде по наші душі. Скоро матимемо з «горянами» клопіт.