Лань натиснув на важіль телефона і глянув на наручний годинник у нефритовій оправі, щоб зауважити точний час. Тоді відпустив важіль і негайно ж набрав номер братового будинку, знаючи, що навряд чи знайде Хіло саме там. Як і можна було очікувати, слухавки ніхто не брав. Він зателефонував до головного будинку і сказав Кяньлі, щоб та переказала Хіло подзвонити до його кабінету на Корабельній, щойно щось почує від його молодшого брата. Лань поклав слухавку й дав собі кілька секунд, аби заспокоїтись.
Таке щире нахабство «горян» його і розізлило, і змусило розгубитися. Якщо Айт Мадаші мала що сказати Ланеві, то могла б організувати зустріч через кланових Синоптиків. Або ж виявити повагу, відправивши члена власного клану, щоб переказати пропозицію. Кожен варіант був цілком прийнятним. А викрасти Аньденя, єдиного безнефритника із самої родини Каул, і використати його як посланця — то вже тривожно близько до порушення кодексу айшо. Так вона поклала тягар уникнення насильства на Ланя — й чесним це не назвеш. Той, хто телефонував, мав рацію: тепер він мусить непокоїтись через свого Рога. Якщо Хіло дізнається, що «горяни» схопили Аньденя, передбачити наслідки його гніву буде просто неможливо.
Лань витягнув телефонну книжку й відшукав номер квартири Майк Вень. Там теж не відповіли, й тоді він безуспішно зателефонував обом братам Майкам, аж тут згадав, що це ж День човнів і підлеглі Хіло мають патрулювати набережну та стежити за порядком у тамтешніх закладах. Він набрав номер «Подвійного талану» й попросив власника ресторану пана Уне з’єднати його з найвисокоранговішим Зеленокостим із тих, кого він може відшукати біля свого закладу чи просто в ньому. Минуло кілька хвилин, і в слухавці пролунав чоловічий голос.
— Хто говорить? — спитав Лань.
— Дзюень Ну.
Одних із підлеглих Майка Кеня.
— Дзюеню-дзень, — сказав Лань, — говорить Стовп. Мені потрібно негайно ж розшукати Рога. Зателефонуй будь-кому з братів Майків, якщо знаєш, де їх знайти, й розішли навкруги всіх Пальців, яких маєш із собою. Нехай мій брат зателефонує мені до контори Синоптика, тільки-но отримає звістку. Не зчиняйте паніки, але діяти треба швидко.
— Уже біжу, Кауле-дзень, — стривожено відповів Дзюень і повісив слухавку.
Лань повернувся до кабінету Дожу. Він перепросив двох Ліхтарників — забудовників, які розраховували на кланове схвалення, фінансову підтримку та допомогу з прискоренням дозволу на будівництво нового житлового комплексу, — й сів на місце, вже не звертаючи особливої уваги на розмову. Він тривожився за Аньденя. Юнак був йому як рідний небіж, і Лань відчував, що несе за нього неабияку відповідальність. Він і досі пам’ятав, як тримав, утішаючи, згорьованого хлопчика за руку, як привіз його до будинку Каулів і сказав, що тепер це його дім. Лань вірив у щирість Ґоньта, який пообіцяв не кривдити Аньденя, але ж будь-що може статися. Якщо щось піде не так, «горяни» можуть лишити хлопця в заручниках. І де в дідька подівся Хіло?
Дожу мав би взагалі не володіти Чуттям, щоб не звернути уваги на заворушення Ланевої нефритової аури. Ясна річ, Синоптик завершив зустріч так швидко, як тільки можна, щоб не поводитись відверто грубо. Він пообіцяв прохачам, що клан подбає про їхні ділові потреби, якщо, звісно, очікувані внески Ліхтарників у майбутнє благополуччя Безгірного клану відповідатимуть масштабу покровительства. Ліхтарники позбирали свої документи, вклонилися Ланеві, вдячно запевнили у своїй відданості й пішли.
— Що сталося, Ланю-се? — спитав Дожу.
— «Горяни» схопили Аньденя, — відповів Лань.
Коли він пояснив, у чому річ, Дожу змигнув і скептично прицмокнув губами:
— Вони ж не могли таке запланувати. Хлопець завжди в академії, його не дістанеш. Це агресивний крок з боку Ґоньта — і безпринципний, але якби вони хотіли завдати образи чи когось скривдити, то не стали б телефонувати. Мабуть, вони щирі у своєму бажанні, щоб ви притримали Хіло.
— Та невже? — промовив Лань, дещо пригадуючи.
Минулого року ділові стосунки між «горянами» та невеличким кланом «Троє Жунів» геть зіпсувалися і справа дійшла до насильства. У результаті Гірський клан поглинув менший. А почалося все з того, що двоє «горян» підібрали на дорозі наречену сина Стовпа «Трьох Жунів», вивезли її за дві години їзди від Дзаньлуня, висадили на узбіччі, й дівчині довелося повертатися в темряві, ще й босоніж. Розлючений спадкоємець «Трьох Жунів» повів свій клан в атаку проти Ґоньта. Скінчилось усе кепсько — і для нього самого, і для його родини.
Хіло не раз гучно скаржився на поведінку «горян» — ішлося про бійки та територіальні суперечки, які Лань переважно лишав на відповідальність брата. Але тепер він уже припускав, що викрадення Аньденя Ґоньтом схоже на випадок з «Трьома Жунями». Не пряме порушення айшо, а спроба спровокувати суперників на насильство, після чого «горяни» оголошують, яка це прикрість, і завдають удару у відповідь.