Задзвонив телефон, і Лань одразу ж підхопив слухавку.
— Це я, — озвався Хіло.
— Ти де? — спитав Лань.
— У телефонній будці поряд із будинком у Молотку, де квартира небожа Ґоньта, і зі мною двадцятеро хлопців, — говорив Хіло тихо, але Лань чув, що він ледь стримує лють. — Ґоньт схопив Енді. Інформатор у Літньому парку побачив бійку і сказав, що той собакойоб клятий поїхав звідти з моїм кузенчиком у машині.
— Заспокойся, — сказав Лань. — Я вже знаю. Ґоньт мені дзвонив. Вони звільнять Аньденя біля кругової розв’язки у Храмовому кварталі десь за дві години, — йому було майже лячно про це питати: — Ти ж нічого не зробив, що могло б цьому завадити?
Пауза. Потім Хіло промовив:
— Ні. Але мої люди оточили цей бісів будинок, і він, сука, і далі буде оточений, доки я не отримаю Енді назад, і щоб у нього кожна волосинка на своєму місці лишилася. Цього разу Ґоньт уже йобу дав. Це ж мій кузенчик!
Лань полегшено видихнув.
— Хіло, він і мій кузен також. І хай яку там гру «горяни» затіяли, ми не можемо дати їм ані найменшого приводу порушити айшо. Тримай своїх хлопців під наглядом і вирушай туди, де його мають висадити. Зараз головне — повернути Аньденя.
Хіло гучно видихнув у слухавку.
— Та знаю я, — різко промовив він і відімкнувся.
Дожу сплів тонкі пальці навколо кощавого коліна й зі скутою посмішкою сказав:
— Наскільки я зрозумів, наш Ріг, дякувати всім богам, війни ще не розпочав. Якщо «горяни» дійсно намагаються нас спровокувати, Хіло міг запросто їм підіграти. Ви цілковито праві, що тримаєте голову холодною.
Стовп не відповів. Зі словами Дожу він погоджувався, але тон, яким той їх промовив, здався йому дещо зневажливим. Холоднокровність і обережність суджень — ознаки хорошого Синоптика, та не виключено, що відданість Дожу миру між кланами його засліплює. Хіло, може, й імпульсивний, але Лань знав, що насамперед він непокоїться через Аньденеву безпеку. Ну а Дожу ніколи не мав якихось помітних стосунків із хлопцем-приймаком і, судячи з усього, сприймав сьогоднішні події як цікаву пропозицію поторгуватися, хоча Лань прекрасно знав: це не що інше, як демонстративна спроба їх залякати. «Горяни» показували, що можуть дістатися до родини Каул.
Лань задумався, чи не поїхати до Храмового кварталу і скласти Хіло компанію, але вирішив, що краще вже лишитися на місці — на той випадок, якщо «горяни» знову спробують із ним зв’язатися.
— Скасуй решту зустрічей на сьогодні. Я у своєму кабінеті, — сказав він Дожу й пішов чекати на новини від Рога наодинці.
РОЗДІЛ 10
ДІМ НА ГОРІ
Вони повезли його до маєтку родини Айт.
Коли Стовпом Гірського клану був Айт Юґоньтінь, він — у повній відповідності до назви клану — обрав найвищу точку в місті й збудував там свою резиденцію, а ще доклав зусиль, щоб створити атмосферу святилища для навчання Зеленокостих (на взір Храмової школи В’є Лонь) просто у своєму маєтку. Під’їзд до садиби був схожий на браму лісової фортеці, та коли Ґоньт опустив вікно й кивнув двом охоронцям — поза всяким сумнівом, його Пальцям, — масивні ворота тихо розчахнула автоматика.
Аньдень ніколи не бачив будинку, що вражав би більше за резиденцію родини Каул, та маєток Айтів був такий само пишний, але по-іншому. Будинок Каулів — величний і сучасний, на його архітектурі позначились як кеконські, так і іноземні тренди, а от резиденція Айтів була збудована у традиційному стилі. Перед хлопцем постала одноповерхова будівля з кам’яним фасадом та балками з темного дерева, гострокутними дахами, зеленою черепицею й широкими галереями. Цей дім міг би бути маєтком кеконського поміщика, що жив сотні років тому, якби не камери, детектори руху й дорогі іномарки на під’їзній доріжці.
«ЗТ-валор» спинився перед будинком. Ґоньт вийшов з автівки. Коли водій відчинив задні дверцята, Аньдень знервовано покинув машину й пішов за Ґоньтом. Обабіч входу в будинок стояли два Пальці. Вони відсалютували своєму Рогу, а на Аньденя хіба що цікаві погляди кинули — Чуття підказувало їм, що нефриту на ньому нема.
Ґоньт вказав на м’яку лавку, що стояла попід стіною біля парадного входу.
— Чекай тут і не ворушися, доки тебе не покличуть, — наказав він Аньденю.