І більше нічого не пояснюючи, перейшов вистелене паркетом фоє та зник у коридорі.
Аньдень сів де сказали. Він витріщався навкруги й спіймав себе на тому, що йому важко не захоплюватися пейзажами та старовинними клинками на стінах, навіть коли пітніють долоні й кишки зав’язуються у вузли.
Ясна річ, його сюди привезли як заручника, щоб використати проти родини Каул, бо між Безгірним та Гірським кланами щось відбувалося — минулого тижня Хіло розповідав про проблеми. Він має чинити опір чи спробувати втекти? Аньдень сумнівався, що з того вийде щось корисне. Що робитиме Лань, коли про це дізнається? А Хіло? Якщо «горяни» погрожуватимуть завдати Аньденеві шкоди чи утримуватимуть його як в’язня, це може спричинити жорстоку колотнечу між кланами. Саме цього «горяни» і прагнуть? Він роззирнувся, міркуючи, чи вийде звідси втекти, й помітив, що біля дверей, поруч із вартовими, стоїть Ґам і не зводить з нього очей. Усіх основних представників Гірського клану хлопець не знав, та був у курсі, що Ґам — Ґоньтів Другий Кулак і має репутацію нездоланного бійця. Тож смикатись Аньдень не став.
Минуло чимало часу — може, навіть година. Достатньо, щоб стривоженість Аньденя встигла перетворитися на нудьгу, а потім і нетерплячку. Нарешті Ґоньт повернувся.
— Ходімо зі мною, — сказав він, нічого не пояснюючи, й повів хлопця вглиб коридору. Аньдень пришвидшився, щоб встигати за його довгими рішучими кроками.
Прямуючи далі, вони розминулися з двома чоловіками в костюмах. Аньдень глипнув на них і припустив, що один — це Рі Тужахво, Синоптик Гірського клану, бо чув, що той — коротун. Інший, либонь, був кимось із його підлеглих або високопоставленим Ліхтарником. Ґоньт і Рі не звернули один на одного уваги. Цікаво. Виявляється, Безгірний клан був не єдиним, де між Синоптиком та Рогом встановилися прохолодні стосунки.
Ґоньт зупинився під масивними зачиненими дверима й завмер, повернувшись широчезними плечима до Аньденя.
— Постарайся не мати настільки знервований вигляд, — порадив він. — Їй нервові чоловіки не до вподоби.
Ріг штовхнув двері та змахнув Аньденеві «заходь».
Айт Юґоньтінь пішов із життя, не залишивши спадкоємця. Його дружина та маленький син загинули під час війни. Їх поховали безжальні завали багна та землі, коли шотарські бомбардування спричинили зсув ґрунту, що знищив маленьке село, де народився Айт.
За війни люди кликали Айта Списом Кеконю. Він був лютим і безстрашним зеленокостим воїном-месником, якого шотарці й боялися, й ненавиділи; небагатослівним чоловіком, що сіяв поміж окупантами смерть і руйнування, але завжди встигав розчинитися в тінях і втекти в гори.
Його найближчий товариш Каул Сень був старшим та загартованішим повстанцем, розумним і вправним тактиком, який (разом зі своїм сином Ду) поширював потайки надруковані листівки та виходив в ефір з підривними радіопередачами, що надихнули на організацію підпільної мережі Ліхтарників, яка стала ключем до успіху Товариства одної гори.
Спис та Світоч.
Через рік по війні Айт Юґоньтінь усиновив трьох дітей — сиріт з його рідного села. Він був великим прихильником ідеї, що таланти та традиції Зеленокостих треба зберегти й передати наступним поколінням, тому дав своїм прийомним дітям — дівчинці-підлітці та двом молодшим хлопчикам — освіту в Храмовій школі В’є Лонь, де вчили єдиноборствам. Дівчинка мала незаперечний вроджений талант, хай навіть почала свій вишкіл пізнувато. Старший із хлопців, Айт Ім, его мав більше за власні вміння й загинув у двобої до чистого клинка у двадцять три роки. Молодший — Айт Еодо — був наділений достатнім хистом, але став метушливим чоловіком, який прагнув бути плейбоєм та колекціонером мистецьких творів, а не воїном на службі клану. Його сестра, Айт Мадаші, стала Синоптикинею «горян».
Щойно по батьковій смерті минула година — і Мада вбила давнього Рога клану. За цим негайно ж послідувало вбивство трьох інших суперників — усі належали до найближчих друзів та радників Списа. Усю спільноту Зеленокостих це просто приголомшило: не те, власне, що Мада так вчинила, а те, як швидко й відкрито це зробила, навіть не дочекалася батькового похорону. Ніхто й не думав, що Синоптикиня зможе перевершити Рога в битві. Противники Мади серед членів клану здійняли гамір і звернулися до Айта Еодо, сподіваючись, що він повернеться зі свого будиночка для відпочинку в мальовничому куточку на півдні острова й виступить проти несамовитої сестри.
Кеконський вислів «шепнути чиєсь ім’я» походив з часів окупації, коли відомості про іноземних чиновників, яких збиралися вбити, потайки переказували повстанською мережею. Айт Мада шепнула ім’я названого брата — і вже за день коханка Еодо вийшла з душу й побачила його розпростертим на ліжку, з перерізаним горлом, а від його нефриту й сліду не лишилося.