Коли кривава бійня завершилась, Айт Мада надіслала звісточку Каулові Сеню — колишньому товаришу свого батька. Вона висловила глибоку пошану і співчуття з приводу нещодавньої кончини його дружини, зажуреність через неуникненну жорстокість, що супроводила зміну влади у Гірському клані, та непереборне бажання зберегти мир між кланами. Каул Сень проінструктував Дожу, щоб на похорон давнього друга відправили щедрий букет білого серцецвіту та зірчастих лілій (які, відповідно, символізували співчуття та дружбу), адресований його дочці, Стовпу клану.
За ті два з половиною роки, що минули по тому, два менші клани злилися з Гірським. Клан Зелених вітрів зробив це добровільно: їхній патріарх переїхав на пенсію на південь острова, й ті очільники, що лишилися, отримали пости у Гірському клані. А «Трьох Жунів» вдалося переконати, щойно Ґоньт Аш відрізав голову їхньому Стовпу.
Кабінет Айт Мади був просторим, світлим і дуже захаращеним. Купи книжок та документів громадилися на полицях, на столі й на підлозі. Крізь великі вікна лилось сонячне світло. Увесь простір було поділено надвоє: власне робочий кабінет та свого роду приймальня з канапою і брунатними шкіряними кріслами. Айт сиділа в одному з крісел, на колінах у неї балансував стосик тек. То була жінка під сорок, вбрана у вільні лляні штани, зелену блузку без рукавів та сандалі. Мала такий вигляд, немов щойно прийшла з тренування чи з обіду. Макіяжу на обличчі не було, а довге волосся вона зібрала у практичний хвостик.
Аньдень не знав, на що саме він очікував. Можна було уявити, що Стовп Гірського клану — гламурна та смертельно небезпечна рокова жінка. Або ж сувора чоловікоподібна начальниця, від якої аж віє жорсткістю й непохитним авторитетом. А натомість вона виявилась цілковито звичайною, якщо не зважати на захмарну кількість нефриту, який вкривав її руки. Камінці були оправлені у спіральні срібні браслети, що зміїлися передпліччями й біцепсами. На кожній руці — щонайменше з десяток. Коли вже Зеленокості носять стільки нефриту (ще й отак без претензій) — підкреслювати статус в інший спосіб у них нема потреби.
Айт Мада, не підводячи погляду, промовила:
— Ти зателефонував?
Ґоньт стверджувально гмикнув:
— Він зрозумів. Розважливий чоловік, як ви й казали. Його брат зібрав у Молотку невеличку армію, але наразі вони просто чекають.
Айт закрила теку, яку уважно вивчала, й зіштовхнула весь стос на журнальний столик з полірованого дерева. Вона безцеремонно вказала Аньденеві на канапу, що стояла навпроти неї. Навіть невеличка відстань, яка їх розділяла, не заважала Аньденю відчувати нефритову ауру Айт — упевнений та зосереджений червоний натиск. Посеред столика стояли миска з помаранчами й візерунчастий залізний чайник.
— Чаю? — спитала Айт.
Захоплений зненацька Аньдень відповів не одразу. І тільки коли Айт підвела на нього погляд — так само грізний, як її аура, — він спромігся вимовити:
— Так, дякую, Айт-дзень.
Айт відчинила шафку під столиком і дістала звідти дві глиняні чашечки. Одну поставила перед Аньденем, іншу — перед собою.
— Свіжозаварений, — пояснила вона, немов це багато важило — аби заручникам подавали гарячий чай, а не якісь там несвіжі рештки.
Спочатку вона налила чаю собі, потім йому. Почесного гостя, особливо іншого Зеленокостого, належалось пригостити вперед господаря, та Аньдень не був ні тим, ні тим. Хлопець глипнув на Ґоньта, що примостив масивну постать у крісло поруч із Айт. Вона не запропонувала йому чаю, та й сам він не став собі наливати. Очевидно, не мав брати участі в розмові й залишався тут, щоб бути мовчазним (і загрозливим) спостерігачем.
— Я певна, що ти дивуєшся, чому ж тебе сюди привезли, — Айт більше не марнувала часу на чемність. — Ми пішли на великий ризик, коли вирішили скористатися цією можливістю поговорити з тобою. Зрештою, цілком можливо, що твоя прийомна сім’я приписуватиме нашим діям безчесні мотиви, тоді як насправді ми робимо це заради тебе.
Аньдень відсьорбнув чаю — рівно стільки, щоб зволожити пересохлий рот. Він ще ніколи не почувався таким спантеличеним, але занепокоєно зрозумів: те, що відбувається зараз, відрізняється від того, що він собі науявляв. Ідеться про складніші хитрощі, ніж проста спроба його ув’язнити, щоб спровокувати насильство чи змусити Безгірний клан поступитися в якійсь суперечці.