Айт загадково й задоволено посміхнулася, тільки тепла в тій посмішці зовсім не було.
— Ти надто скромно себе оцінюєш. Висловлена тобі персональна пропозиція цілком щира. Ти маєш зіграти важливу роль у тому, щоб забезпечити в майбутньому мир між нашими кланами, якщо твій Стовп на це погодиться. А що стосується розмови з родиною Каул… — вона сплеснула руками в жесті безпорадного роздратування. — Я б із задоволенням подискутувала з Каулом Ланем, але як таке станеться, якщо його Ріг знову й знову нас ображає? Він ніколи не оминає шансу звинуватити нас у порушенні кордонів, його Пальці шпигують за нами, його Кулаки влаштовують бійки через дрібні суперечки. І як нам розраховувати на розважливий діалог з Безгірним кланом?
І вперше за всю розмову Айт Мада глянула на свого Рога. Вони з Ґоньтом перезирнулися — коротко, мовчки, і вона знову повернулась до Аньденя.
— Якби Стовп подав нам якийсь знак, що він направду прагне миру, ситуація була б інакшою.
Айт несподівано підвелася одним гнучким рухом. Ґоньт також встав, а з ним — і Аньдень. Айт виявилась вищою, ніж він очікував: їхні погляди зустрілись на одному рівні, хоча Аньдень був вищим за багатьох кеконьців. Сонячне світло торкнулось нефритових спіралей у неї на руках, і сталеві застібки зблиснули.
— Ми забрали в тебе багато часу, тепер повернемо додому, доки за тобою не скучили… надто, — уїдливість відчувалася не тільки в її голосі, а навіть у тому, як рухались її вуста.
— Ти почув пропозицію. І знаєш, що робити далі. Я чекатиму на відповідь, але не дуже довго.
Аньдень склав руки й торкнувся ними чола:
— Айт-дзень.
РОЗДІЛ 11
НА ЧОМУ СТОВП СТОЇТЬ
«ЗТ-валор» пригальмував на узбіччі звивистого бульвару, й Аньденя випустили перед широкою зеленою зоною поряд із ремісницьким ринком у Храмовому кварталі. Щойно Аньдень вийшов з автівки, то побачив, що на нього чекає кузен Хіло, а за ним — загрозлива юрба. На обличчі Хіло спалахнули полегша та бажання убивати, й на якусь химерну мить Аньдень злякався за Ґоньтового водія. Він швиденько зачинив дверцята автівки, й «ЗТ-валор» одразу ж від’їхав і загубився серед інших машин, стрімко прямуючи до кордону, що розділяв території кланів.
Хіло підійшов широким кроком, схопив Аньденя за карк і грубо труснув.
— Треба тебе ще раз відлупити. Що ти, бляха, забув у Літньому парку? Ти отримаєш свою «зелень» менше ніж за рік, мусиш бути уважним кожну довбану секунду, бо я ж не завжди буду поруч, якщо здійметься колотнеча, тобі ясно?
Аньдень присоромлено кивнув. Хіло схопив підборіддя юнака, й очі його недобре примружились, коли він звернув увагу на набряклий синець на Аньденевій щоці, що залишився як сувенір на пам’ять про необачну прогулянку від трійці хлопців із В’є Лонь.
— Це вони зробили? — спитав Хіло. — Ґоньт чи його люди тебе ще й відлупцювали?
— Ні-ні, то не вони, — поспіхом відповів Аньдень. — То дурниця, це я ще раніше зчепився з якимись пацанами із В’є Лонь. Люди Ґоньта мене не чіпали.
Хіло уважно роздивився обличчя підлітка, сумніваючись у його щирості, а тоді нарешті розслабився й обійняв Аньденя з теплотою, що розтопила залишки напруги.
— Завжди радий тебе бачити, кузене.
Він поклав руку Аньденеві на спину, немов намагаючись захистити, і повів його до «дукеси», нахабно припаркованої просто посеред ринкової зони завантаження — разом із двома іншими автівками Безгірного клану. На авто напружено спирався Майк Таж, та він одразу випростався, щоб відчинити для них дверцята.
— Мені треба поговорити з Ланем, — дещо кволо сказав Аньдень, щойно опинився всередині.
Тепер, коли він був у безпеці, фоновий адреналін, що постійно курсував його жилами впродовж останніх годин, ринув, як з ринви після зливи, і хлопця затрусило.
— Лань у конторі Синоптика, — сказав Хіло.
До Корабельної вулиці вони дісталися за якихось десять хвилин.
І коли під’їхали, Хіло коротко проінструктував підлеглих:
— Скажіть хлопцям, що в Молотку, відступити.
Вони з Майком Тажем і Аньденем пройшли крізь фоє, не відволікаючись на те, щоб зареєструватися на рецепції.
Аньдень ще ніколи не був у будівлі Синоптика. Про цю частину кланового життя він знав небагато, і його трохи настрашили оті всі Таланники у випрасуваних костюмах та з портфелями й теками в руках. Хіло й Таж — з розхристаними комірцями і закоченими манжетами, вкриті потом після довгого очікування на сонці, з мечами-місяцями за плечима, з ножами-кігтями, піхви яких вони почепили на паски, — тут здавалися цілковито недоречними. Коли вони проходили повз, люди зупинялися й задивлялися на них, деякі здіймали руки у неглибокому поклоні.