Уперед ступив набурмосений чолов’яга. Кремезний, мав на собі (як то в його банді заведено) куртку-шкірянку, рукави якої порізали на бахрому. Густе волосся вкладене на голові двома тугими (й дещо фалічними з виду) вихрами. Здавалося, він був на кілька років старший за навколишню юнь, і з того, що він володів найкрутішим мотоциклом і поводився пихато та владно, Хіло виснував, що це і є ватажок цієї чарунки «Демонів».
— Що тобі дорожче — обличчя чи мотик? — спитав у нього Хіло.
— Га? — розгублено прогарчав той.
— Обличчя чи мотик? — повторив Хіло. — Що обереш?
Поглядом чоловік ковзнув униз, туди, де над ключицями Хіло проглядав нефрит, а тоді глипнув на Майка, Обу та Ійнь.
— Обличчя, — відповів він із певним сумнівом.
І Хіло негайно ж його атакував, зламавши носа. Отетерілий від болю чоловік упав навзнак, очі його налилися слізьми. Він навіть не встиг здійняти рук, аби прикритися. Кілька молодших «Демонів», які явно нюхали замало пороху, смикнулись були постріляти з пістолетів, але жодного пострілу так і не прозвучало: Обу жбурнув такий імпульс Відхилення, що кожного члена банди швиргонуло об стіни, а канапи й важкий більярдний стіл посунулися зі своїх місць.
Поки «Хромовані демони» незграбно підводились на ноги, Хіло розважливо промовив:
— Нам часто скаржились, що в цьому кварталі забагато галасу й безладу через вуличні перегони. Та й пограбувань чимало. У вас на вулиці такі хороші мотоцикли стоять — одразу видно, що «Хромованим демонам» грошви не бракує. То вийде тільки по-чесному, якщо ви, бандюки, платитимете внески клану, щоб той подбав про законослухняних людей, яким ви бездумно спричиняєте незручності.
І доки Хіло говорив, Ійнь пройшлася складом з великою парусиновою сумкою, збираючи до неї купи готівки, що лежали на задньому столі, й діловито конфісковуючи пістолети. Під наглядом Майка та Обу, що спостерігали за кожним порухом, ніхто не ризикнув вступати в подальші бійки. «Хромовані демони» — люд суворий, серед них були й загартовані вулицею та вкриті татуюваннями небезпечні вбивці, але чимало з байкерів добровільно віддавали зброю та гроші. По всьому було видно, що вони вже програвали сутички із Зеленокостими й розуміли: гарантовано залишаться в живих, якщо підуть на співпрацю, або гарантовано втратять життя, якщо не стануть так чинити. Те, що клани назирають за всіма проявами суспільного життя, зокрема за злочинністю, майже всі вважали невід’ємною особливістю дзаньлунського трибу. Якийсь дурень криво глянув на Ійнь, але та у відповідь подивилася на нього так кровожерливо, що він винувато відвів погляд і спорожнив усі кишені, доки вона не встигла переламати йому кістки. Поведінка обох Пальців Хіло порадувала: наразі вони діяли точнісінько за його планом і застосували якраз стільки сили, скільки треба. Ніхто не зробив нічого зайвого, але водночас жоден у цьому приміщенні не засумнівався, що вони не вагатимуться, якщо треба буде пролити кров. Зеленокості мусили дотримуватися цього непростого балансу.
Ійнь повернулася й поставила сумку зі зброєю та грошима Хіло під ноги.
— За звичних обставин, — сказав він, — я забрав би те, що ви тут нажили нечесним шляхом, і пішов би, попередивши наостанок, що якщо я ще раз почую скарги, то відправлю вас разом із вашими мотиками на дно гавані. Але для цього я міг відправити сюди будь-кого з моїх Кулаків. Сам я сюди прийшов з іншої причини.
— Ну й чому ти, бляха, сюди прийшов? — невиразно пробелькотів ватажок, тримаючись за обличчя.
— Добре, що ти спитав, — сказав Хіло. — Трипалого Ґі знаєш?
— Ґі помер, — гукнув хтось із присутніх.
— Черву годує, — погодився Хіло. — Той, хто його вбив, працює на «горян». У цьому я певен, але хочу знати, як саме це влаштовано. Я хочу знати, що він робить і з ким веде справи. Більша частина цього, — Хіло копнув сумку, — взялося від бодяжіння та продажу вуличного «сяйва» крадіям і перекупникам нефриту. Це якраз той люд, що торгує з різьбярами з чорного ринку, як Тем Бень. То маю до вас пропозицію: поговоріть зі знайомими серед крадіїв і кишенькових злодіїв, з вашими сутенерами й тими, хто «сяйвом» баришує. Але робіть це тихо. Знайдете мені того Тема Беня і стількох, скількох зможете, тих, хто з ним працює, — і я піду звідси, а ця сумка залишиться, — Хіло здійняв руки і широким жестом вказав на навколишній рейвах. — Обу, Ійнь та Майк Таж ще повернуться по новини, але мене ви більше не побачите — якщо більше не зчинятимете клопоту на території Безгірного клану. А що ви там робите чи тягнете з-за кордону — у Рибгороді чи в Корчі — ну, на таке я дивитимусь крізь пальці.