Зависла важка тиша, її уривало тільки приглушене совання. Фактично Ріг Безгірного клану видав «Хромованим демонам» карт-бланш — хай навіть із певними лімітами. В обмін на інформацію їх тимчасово звільнили від кланових обмежень та данини, і він відверто заохотив їх зчиняти безлад на території «горян» та вільно й без наслідків повертатися до Грошомийки, якщо їм це вдаватиметься. Люди на складі переминалися з ноги на ногу в несміливому захопленні — оце Рога щось вкурвило. Кланові війни — то просто вікно можливостей.
— Оканю, треба погоджуватись, — відчайдушно прошепотів хтось із молодших байкерів ватажкові, що затискав заюшений кров’ю ніс сорочкою.
— Це я вирішуватиму, що нам робити, — Окань вишкірив на малого зуби.
Він явно намагався відновити авторитет, що суттєво похитнувся. Чоловік роззирнувся та грізно насупився на непроханих Зеленокостих, але дивитися їм прямо в очі уникав, натомість витріщився на сумку, що валялась у Хіло в ногах. Нефриту він, ясна річ, не носив, але Хіло все одно ясно відчував його напругу: приниження та біль, які боролися з дедалі зловіснішим передчуттям, що йому зробили пропозицію, відмовлятися від якої буде справжньою дурістю. І нарешті він промовив:
— То ми отримаємо свою частку, коли ти дістанеш Тема Беня й отих «горян»?
— Та не сміши, — різко відповів Хіло, і невимушеність, яку він досі демонстрував, випарувалась так швидко, що від цієї зміни сахнулися всі присутні, разом із людьми самого Хіло. — Це кланова справа. Ти знайдеш мені Тема Беня та розповіси про те, що він робить і з ким зустрічається, але все, що відбудеться потім, — діло Зеленокостих. Завдяки мені ви опинитесь у значно кращому становищі, ніж «Червоні», чи «Сімка», чи будь-яка інша банда. Але якщо ви зловживатимете моїм щирим ставленням на території Безгірного клану, я вас знайду — і тоді хай вам боги помагають. А тепер кажи, що вирішив.
— Ну гаразд, — промимрив Окань, — ми одне одного зрозуміли. Ми погоджуємося.
— Треба казати: «Так, Кауле-дзень» — і ставати навколішки, коли даєш слово Рогу, пес ти смердючий, — гаркнув Майк Таж.
Хіло був подумав, що остання ремарка зайва — ватажка банди вже достатньо залякали й образили. Хіло цінував палку натуру молодшого Майка, але така азартна жорстокість Тажа радше применшувала, ніж закріплювала ефект від слів Рога.
Хіло промовчав і занотував собі на майбутнє: пізніше сказати Тажеві, щоб такого не робив. А поки що він підхопив із землі парусинову сумку і простягнув її Оканеві з поблажливою урочистістю, символічно відновлюючи частину поваги, втраченої цим чоловіком, щоб не довелося сумніватися в тому, що банда підкориться сьогоднішній угоді.
Ватажок «Хромованих демонів» і досі кипів від люті, але опустився-таки навколішки на бетонну підлогу складу й підняв долоні в шанобливому жесті.
РОЗДІЛ 16
НЕФРИТОВА КОПАЛЬНЯ
Шае зупинилася витерти піт з чола. Еспенське місто Віндтон, де вона вчилась у бізнес-школі, мало посушливий клімат, воно розмістилось на високогір’ї в оточенні розораних прерій та важкої промисловості. Вона ненавиділа пронизливо-холодні й вітряні зими в чужому краю, але тепер зрозуміла, як же важко пристосуватися до гнітючої вологості, характерної для гористих місцин центрального Кеконю. Попри те, що вчора пройшла коротка злива, тут, ближче до південного узбережжя острова, цю пору вже можна було вважати сухим сезоном. А в розпал весняних дощів рясні зливи розмивали шляхи, повністю перекриваючи зв’язок із цим регіоном.
Щоб дістатися контори, треба було здолати короткий, але крутий підйом заболоченою дорогою до гравійного майданчика. На ньому водій припаркував поіржавілу вантажівку, в якої кашляв двигун, поруч із двома заляпаними брудом екскаваторами. Кожен етап дводенної подорожі Шае минав усе повільніше й повільніше. Спочатку вона дісталася на метро до центрального автовокзалу. Звідти довго їхала автобусом до міста Пула, де більшість населення складали абукейці. Там вона винайняла вантажівку, а тепер останній відтинок шляху мала здолати пішки, і кожен чавкотливий крок підводив її все ближче до джерела нефриту.
Зелена завіса над головою затуляла сонячні промені, що сіялися крізь гілля яскравими стрілами. Цвірінькання пташок та чутні час від часу вигуки мавп нагадали, наскільки ж ліс буяє життям. І навіть попри те, що сорочка в неї неприємно липла до шкіри, а між грудьми точилися краплі поту, доводячи до сверблячки, Шае раділа, що все ж таки погодилась на пропозицію Ланя. Дзаньлунь був самим утіленням протиріч і приголомшував навіть тих, хто там виріс: булькотливо-брудний казан та осяйно-сучасний мегаполіс водночас, місце, яке щосили намагалося стати містом світового масштабу, незважаючи на те, що посутньо було серцем кланового феодалізму.