Проте за межами міста Кеконь був премилим островом. Шае бачила, чому чужоземні моряки стародавніх часів називали його «проклятою красунею». Опинитися тут, у горах, було саме те, чого вона потребувала, щоб у глибині душі згадати, чому повернулася. Є щось таке особливе в її батьківщині, щось у тому, щоб бути кеконьцями, і то значно вагоміше за неминучі труднощі буття представниці родини Каул.
Контора управителя копальні розмістилась у невеличкій хижці, що мала такий вигляд, немов пережила кілька зсувів ґрунту й досі ненадійно горнулася до схилу гори, — завдяки грубо вбитим у той схил колодам, що на них спиралися похилені стіни. Шае постукала у двері. З кар’єру долинав гуркіт машинерії та галас робіт, тож хтось мусив бути на місці. Вона зачекала, але ніхто не відповів, тому прочинила двері й зайшла досередини.
Управителя вона знайшла в задній кімнаті, де той повністю поринув у споглядання рілейбольного матчу на маленькому чорно-білому телевізорі. Щойно Шае увійшла, чоловік аж підстрибнув:
— Ви хто така?
Він поспіхом вимкнув телевізор і здивовано обдивився її з голови до ніг. Шае припустила, що його нечасто навідують молоді містянки, навіть у вкритих болотом чоботах та в штанях, підгорнутих до середини литки.
— Я стукала, та ви мене не почули, — сказала Шае.
— Так, так, вибачте. Я наполовину глухий, — відповів чоловік. — Чого ви хочете? Ви з кимось приїхали? — він підозріло глянув на неї примруженими очима.
Траплялося таке, що вкрай немудрі злодії намагалися обікрасти саму копальню. Управитель глянув на своє бюрко, де, як припустила Шае, тримав пістолет.
— Я тут, щоб проінспектувати ваші операції та рахунки, — пояснила Шае.
— Мені ніхто нічого про інспекцію не казав. І від чийого імені ви дієте?
— Від імені мого брата — Каула Ланьшиньваня, Стовпа Безгірного клану, — Шае дістала конверт і простягнула його управителю.
Чоловік зламав печатку й, насупившись, продивився листа. Той був написаний рукою Ланя, містив підпис (з указанням посади члена ради директорів Нефритового альянсу Кеконю) та печатку — круглу емблему клану, відтиснуту червоним чорнилом.
Управитель склав листа і глянув на Шае з удаваною ввічливістю.
— Дуже добре. Що ви хотіли б побачити, Каул-дзень? Панно Каул? — він знову уважно подивився на неї і явно знітився, не побачивши жодного нефриту.
— «Панна Каул» мене влаштовує, — сказала Шае. — Ви не проти показати мені кар’єр?
Управитель щось пробурчав собі під носа, але супроводив її із задньої кімнати до власне контори. Натягнув крислатого солом’яного капелюха, вийшов з похиленої хижки й рушив стежкою, що вилася вздовж кручі. Гуркіт машинерії погучнішав, заглушаючи звуки лісу. І поки вони так ішли, Шае навідало тріпотливе відчуття: щось поколювало її шкіру, якась переміна у вологому повітрі. З кожним кроком відчуття дужчало, доки не перетворилося на сіпання всередині, яке ні з чим не сплутаєш, немов крізь її пупок пропустили канат і тепер тягнули вперед. Дерева розступилися, й Шае з управителем підійшли до виступу, що нависав над кар’єром зі стадіон завбільшки. Шае тихо і з благоговінням зітхнула.
Вона пригадувала, як у дитинстві Кяньла розповідала їй давній абукейський міф. Створивши світ, змучена богиня-Праматір Німума впала в океан. Тіло її перетворилося на острів Кеконь — нефритові жили, що залягали під цими горами, були її кістками. Зеленими кістками. Якщо саме так це собі уявляти, думала Шае, тоді те, що розгорнулося внизу, було найграндіознішим розкопуванням могили, яке лиш можна собі уявити. Саме тут найцінніше й найжаданіше у всьому світі коштовне каміння оголяли напоказ та витягували із землі. Шае стояла на виступі, й величезні каменедробарки та хиткі будівлі під алюмінієвими дахами здавалися іграшковими модельками, а робітники-абукейці — крихітними фігурками, що працьовито юрмилися довкруж куп дробленого каміння. Повітря пахло дизельними вихлопами й аж вібрувало від пронизливого дзижчання охолоджуваних водою алмазних пилок, що прорізалися крізь камінь. Поміж брил на землі та на відкритих платформах величезних вантажівок, де брудне сіре каміння пиляли на шматки, вона помітила зелене сяйво необробленого нефриту.
— Обережніше, панночко, — гукнув управитель, коли Шае рушила вниз, до всієї тієї метушні, зиґзаґоподібною металевою рампою, що спускалася схилом кар’єру.