— Дядечку, — промовив Хіло, — може, настав час менше пити й більше дивитися за своїм нефритом?
Шонь Джю стиснув у кулаку повернені коштовності й, здригаючись від полегші, приклав руку до грудей. Від приниження його м’ясиста шия спалахнула рум’янцем, але він нічого не сказав. Навіть у такому посоловілому й задурманеному стані чолов’яга не був дурнем: розумів, що це було попередження і після сьогоднішнього ідіотського промаху він залишився Зеленокостим тільки з дозволу Каула. Тож лише згорбився й налякано позадкував.
Хіло озирнувся й змахнув руками до приголомшених глядачів.
— Панове, вистава завершилась. Сьогодні розваги за рахунок закладу. Замовляйте ще щось зі смачних наїдків пана Уне та по кілька напоїв!
Обідньою залою прокотилася хвиля нервових смішків, і клієнти повернулися до своєї їжі та своїх супутників, хоча й далі кидали короткі погляди на Хіло, братів Майків і двох нещасних підлітків на підлозі. Звичайні громадяни-безнефритники не так уже й часто мали змогу спостерігати за такою драматичною демонстрацією здібностей воїнів Зеленої Кістки. Вони повернуться додому й розповідатимуть друзям про те, що бачили: як крадій рухався швидше за будь-яку нормальну людину і проломився крізь дерев’яні двері, й наскільки прудкішими та сильнішими за нього були брати Майки, і як навіть вони підкорилися юному Рогу.
Кень і Таж підхопили крадіїв і потягнули надвір.
Коли Хіло рушив за ними, поруч і далі дріботів пан Уне:
— Ще раз прошу вашого вибачення. Я так уважно перевіряю офіціантів, уявлення не маю, як…
Хіло опустив руку на плече співрозмовника:
— Це не ваша провина. Не завжди розпізнаєш, хто з них схопив нефритову лихоманку й отак споганіє. Ми подбаємо про це надворі.
Пан Уне кивнув з явним полегшенням. Він мав вираз обличчя людини, яку ледь не збив автобус, та останньої миті змінив курс і скинув під ноги валізу з грошима. Якби сьогодні до нього не завітали Хіло і брати Майки, він мав би на руках двох мертвих хлопців й одного дуже сердитого зеленокостого пияка. Та за підтримки Рога «Подвійний талан» уник репутації катастрофічно невдатного місця, а натомість завоював певну повагу. Про події цього вечора піде поголос, і на якийсь час ресторан стане дуже популярним.
Хіло від цієї думки полегшало на душі. «Подвійний талан» був не єдиним діловим інтересом Безгірного клану в цьому районі, втім, одним з найбільших та найприбутковіших, а клан потребував внесків. Та ще більше важило те, що «безгірники» не могли дозволити собі втратити обличчя, якби з цим місцем щось сталося або його вихопили з-під їхнього контролю. Якщо такий відданий Ліхтарник, як пан Уне, позбудеться прожитку, а чи й самого життя — відповідальність за це нестиме Хіло.
Панові Уне він довіряв, але люди є люди. Вони завжди тягнуться до тих, хто має владу. Може, сьогодні «Подвійний талан» — це й заклад Безгірного клану, але, якщо станеться найгірше і власникові доведеться змінити покровителів, щоб зберегти фамільний бізнес та голову на плечах, Хіло не мав особливих ілюзій щодо можливого вибору пана Уне. Зрештою, Ліхтарники належали до безнефритного люду — вони були складовою клану й відігравали дуже важливу роль у його звичному житті, та заради клану вони не помиратимуть. Вони ж не Зеленокості.
Хіло пригальмував і вказав на понівечені різьблені двері.
— Надішліть мені рахунок за зруйноване. Я про це подбаю.
Пан Уне змигнув, відтак стулив долоні й кілька разів торкнувся ними чола в жесті шанобливої вдячності.
— Ви дуже щедрі, Кауле-дзень. У цьому немає потре…
— Дурниці, — мовив Хіло і подивився чоловікові в лице — Скажіть, друже мій, чи мали ви останнім часом якийсь інший клопіт?
Погляд ресторатора заметався навкруги, а потім знервовано повернувся до обличчя Хіло.
— Що за клопіт, Кауле-дзень?
— Зеленокості з інших кланів, — сказав Хіло. — Отакого штибу клопіт.
Пан Уне завагався, а тоді відвів Хіло вбік і стишив голос:
— Не тут, у Доках такого ще не було. Та друг мого племінника працює барменом у «Танцівниці» — отій, що в Пахві. Він казав, що бачив, як люди з Гірського клану майже кожної ночі приходять, сідають де хочуть, ще й очікують, що їм задурно наливатимуть. Стверджують, що це частина внесків і що Пахва — то територія «горян», — пан Уне раптом відступив, вираз обличчя Хіло змусив його занервуватися. — Може, то просто балачки, але ви спитали…
Хіло поплескав чоловіка по руці.
— Балачки ніколи не бувають знічев’я. Дасте нам знати, якщо ще щось почуєте? Телефонуйте, щойно матимете потребу.