Підошви її чобіт заляскали по ґратчастій сталевій поверхні, й Шае витягнула руку, щоб схопитися за поруччя. Управитель пішов слідом за нею.
— Будь ласка, зупиніться біля таблички! — перекрикував він гуркотливий галас вантажівок і важкого обладнання.
Біля підніжжя передостанньої рампи влаштували невеличкий оглядовий майданчик та розмістили велику табличку: «УВАГА! ДАЛІ ПРОХІД ТІЛЬКИ ДЛЯ ПЕРСОНАЛУ, ЩО МАЄ ДОЗВІЛ. ЗОНА НЕБЕЗПЕЧНА ДЛЯ НЕФРИТОЧУТЛИВИХ ЛЮДЕЙ. ПОДАЛЬШЕ ПЕРЕСУВАННЯ — ПІД ВАШУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ!».
Шае зупинилась. Така кількість необробленого нефриту надто небезпечна для людей без імунітету. Дівчина спостерігала за пересуваннями робітників-абукейців. Ті мали на собі жорсткі капелюхи, товсті рукавиці й заляпані болотом брезентові штани, але через спеку працювали оголеними по пояс. Як і за часів їхніх предків, лише вони могли спокійно жити углибині острова. У сучасному світі стійкість до нефриту забезпечила абукейцям другорядну роль у суспільстві. Там, унизу, кощаві робітники працювали весь день. Вони щодня спокійно спиралися на величезні брили й торкалися осяйної зелені, не відчуваючи того, що зараз відчувала Шае, — запаморочливу жадобу, яка ворушилась у животі, глибша й дошкульніша за голод.
Глибоко вкорінені кеконські упередження наполягали на тому, що абукейці — то нижча раса, але Шае, яка вивчала історію та природничі науки в еспенському університеті, знала, що ці вірування — хибні. Абукейці заселили Кеконь за століття до того, як тут уперше з’явилися поселенці-туньці, тож насправді саме вони були тими, кому вдалося вціліти. Їх не торкнувся вплив речовини, яка спонукала дослідників пізніших часів вбивати одне одного чи кидатись у море. Як іронічно, що тепер ті абукейці, кому поталанило, як-от ці робітники Нефритового альянсу Кеконю, важко гарували, щоб заробити, а потім пропити, програти та витратити на повій усе зароблене під час лінивого тримісячного затишшя, до якого змушував сезон дощів. А ті, яким поталанило менше, нелегально селилися в розвалюхах уздовж річки й пірнали по рештки.
Шае ступила ще кілька кроків вузьким містком. Якби мала на собі бодай шматочок нефриту, витерпіти дзижчання енергії, що пронизувала її тіло, було б несила. Управитель гукнув до неї:
— Панно Каул, ви прочитали табличку?
— Я далеко не піду, — крикнула вона у відповідь.
Що станеться, якщо вона проігнорує його застереження, підійде до однієї з тих брил і покладе руку на необроблений нефрит? Цікаво, вона зімліє чи в неї зупиниться серце? Або ж на якусь мить пізнає безкраю міць та ясність думки, почуваючись метеликом, що з насолодою згоряє в полум’ї? Чи негайного ефекту не буде, а назавтра, або за тиждень, або й за місяць вона поступово збожеволіє й почне різати собі руки, бо прийде свербець?
«Не треба відволікатись. Я тут, щоб зробити Ланю послугу, та й усе», — Шае витягнула з брезентового рюкзака блокнот і ручку, сперлася на поруччя й узялася рахувати вантажівки та робітників. Записала, скільки в кар’єрі бульдозерів та екскаваторів. Усе навколо начебто було в порядку, нічого незвичайного, нічого такого, що впадало би в око. Через важку працю чоловіки стали засмаглі й жилаві, та з вигляду вони були здоровими й умілими. Вона розвернулась і рушила рампою вгору, а управитель із полегшею тягнувся за нею хвостом. Коли вони дійшли до похиленої контори, Шае промовила:
— Я хотіла би побачити рахунки за останні два роки.
— НАК має всі ці документи, — сказав управитель. — Ви можете отримати копії в Дзаньлуні, в персоналу Синоптика. Усе, що маємо ми, — базові звіти про витрати…
— Будь ласка, покажіть їх мені, — мовила Шае.
Чоловік неохоче провів її до кімнати з телевізором. Відчинив комірчину, увімкнув одну-єдину лампочку без абажура. Комірчину заповнювали стоси картонних коробок з документами, впорядкованими за датами, що їх надписали жирним чорним маркером. Управитель зняв з розкладного стола телевізор і рукою змахнув шар пилюки. На поверхні лишилися вологі розводи.
— Можете сісти за цей стіл, — запропонував він, явно незадоволений тим, що вона заважає йому просто вмоститись назад й далі дивитися рілейбол.
— Дякую, — промовила Шае. — Чи не могли б ви, будь ласка, сказати водію моєї вантажівки, що треба зачекати? Мені може знадобитися кілька годин. А у вас є копіювальний апарат?
Чоловік показав їй, де стоїть копір, і залишив її саму. Шае чула, як він гучно тупотів неподалік, а тоді увімкнув у сусідній кімнаті радіо. Вона розшукала коробку з найсвіжішою датою, витягнула з комірчинки, поставила на столик і відкрила. Дістала звідти верхню товсту теку й сіла. Щоденні звіти про видобуток. Вона прогорнула свій блокнот до вільної сторінки, всілася зручніше й поринула в читання. Це забере трохи часу.