Минулого року копальня кілька разів серйозно вкладалася в обладнання: бури з алмазними свердлами, потужні гідравлічні розширювачі, більші вантажівки — майже все це призначалося для нових чи розширених ділянок. Шае це здалося кепським плануванням: усі капітальні витрати — впродовж одного року. Вона задумалася, чи не тиснула контора Синоптика на НАК, щоб там здійснили нормальну інвестиційну оцінку. Записала у блокноті: «Інвестиційний бюджет?» — а тоді взялася за наступну цікаву їй теку, щоб перевірити фінансові звіти. Найсильніше на зростання операційних витрат вплинули першорічні амортизаційні відрахування за нове обладнання. Порівняно з минулим роком, видобуток збільшився на п’ятнадцять відсотків, але на доходах це ще не відбилося. Можливо, НАК притримує «додатковий» нефрит на складах? Картель дуже жорстко контролював розподіл нефриту між школами Зеленої Кістки, храмами та іншими ліцензованими споживачами серед військових та у сфері охорони здоров’я, а також те, скільки нефриту можна продати — переважно уряду Еспенії. Решту тримали під замком у величезному сховищі національного масштабу, що розмістилося під будівлею Кеконської скарбниці.
Шае ще раз ковзнула поглядом по списку замовленого обладнання. Її увагу привернув підпис внизу сторінки. Він відрізнявся від усіх попередніх на документах із цих тек. Вона на секундочку придивилась уважніше й нарешті зрозуміла, щó це за ім’я: Ґоньт Ашеньту. Ріг Гірського клану.
Чому це запити на постачання обладнання для копалень підписує очільник бойового крила Айтів? Хай навіть Зеленокості були мажоритарними акціонерами HAK, самими копальнями керувала Держава, а не клани безпосередньо. Річний бюджет на витрати копалень схвалює рада директорів НАК, тож таку форму мала би підписати людина, яка або є членом ради, або звітує перед нею, — Дожу, чи Рі Тужа, Синоптик Гірського клану, чи хтось із їхніх прямих підлеглих. Що ж має означати підпис Ґоньта на цій сторінці та деяких інших?
Шае скопіювала всі потрібні сторінки й обережно поклала до рюкзака. Склала теки, прибрала коробку до комірчини й вийшла з кімнати. Залишатися на ніч у Пулі вона таки не буде. Попереду довгий шлях до міста, і краще розпочати його якнайшвидше.
РОЗДІЛ 17
НІЧ У «РАЙСЬКОМУ БУЗКУ»
Куртизанка мала дійсно унікальний голос: він сягав був оперних висот і чистоти, аж тут — набував спокусливої пристрасності. Вона грала на тунській арфі та співала, заплющивши очі, граційно похитуючи в такт мелодії головою, від чого колихалися хвилі темного волосся. Лань, що зручно влаштувався на м’яких подушках, дозволив напрузі полишити його плечі й зосередився на музиці. У пишно вмебльованій кімнаті він був сам-один — ішлося про приватний виступ. Пісня оповідала про мандрівника, що загубився і сумує за рідним островом. Тут усім вистачало такту, щоб не співати йому про любов чи розбите серце.
Лань звик виїжджати в супроводі одного-двох тілоохоронців, але до чоловічого клубу «Райський бузок» він прийшов сам. Йому хотілось порадіти життю без того, аби за ним тягався хвостом хтось із представників клану. Тут він не хотів думати про те, як це — бути Стовпом. Пані Суґо, Ліхтарниця, що володіла «Бузком», високо це цінувала, й він міг покластись і на її стриманість, і на прекрасний смак. Та й ніщо не могло його тут потурбувати — усі знали, що до цього закладу вчащають «безгірники», і треба було мати суїцидальні нахили, щоб зчинити тут рейвах — навіть якщо у гральній залі внизу щось пішло не так.
Де в чому Зеленокостим треба віддати належне, міркував собі Лань. Скажімо, Дзаньлунь належав до найбезпечніших міст світу. Клани віднаджували чужоземних злочинців та гангстерів, добряче придушили вуличну злочинність, обкладали ласі місця даниною та тримали їх під контролем настільки, що це влаштовувало і політиків, і громадськість. І якщо в закладі пані Суґо вночі пропонували щось не дуже законне, їй вистачало клепки, щоб вчасно сплачувати щедрі кланові внески й не жаліти зусиль, аби Лань діставав від відвідин неабияке задоволення.
Юньні — так звали куртизанку — тягнула останню меланхолійну ноту пісні, голос її вібрував, поки пальці легенько, танцюючи, торкалися струн арфи. Лань відставив келих з вином і зааплодував. Юньні з удаваною скромністю похилила голову й кинула на нього погляд крізь густо нафарбовані вії.
— Чи вам сподобалось, Ланю-дзень?
— Дуже сподобалось. Прекрасна пісня.
Вона вже була підвелася, і шовкова шаль зіслизнула з її плечей, але Лань промовив: