— Ще одну пісню?
Юньні граційно сіла на місце.
— Може, щось життєрадісніше?
Вона торкнулася струн і завела легковажнішу баладу.
Лань роздивлявся вигин її шиї, червоний блиск пухких вуст, що рухались, співаючи слова. Він насолоджувався тим, як напівпрозора сукня підкреслювала лінії грудей та блідих стегон. Бути тут, з нею, ставало все легше. Він, Стовп, міг отримати будь-яку тутешню дівчину, і то не одну на раз, якби йому цього захотілося. Але в ті перші рази, коли він приходив сюди, нарешті змирившись із тим, що Ейні пішла від нього назавжди, усе, що він замовляв, — сидіти отак і слухати спів Юньні. Він казав собі, що секс йому не потрібен — тільки можливість відволіктися, просто товариство. Місця, що кілька разів пропонував навідати Дожу, змушували його здригатися. А от з Юньні було легко розмовляти, й вона була дуже красива — і голосом, і тілом. Вона не була надто поштивою, не прагнула занадто прислужитися; вони розмовляли про музику й іноземні фільми, але дівчина ніколи не питала нічого про клан чи його справи. І коли Лань нарешті взяв її до ліжка, це було приємно й наснажливо.
Та цього вечора йому було важче, ніж зазвичай, відволіктися від гризот. Клани не контактували один з одним уже два місяці, проте Лань знав, що Айт із легкістю розгадає його наміри. Він відкинув пропозицію «горян» об’єднати зусилля задля виробництва СВ-1, намовив голову Ради Соня запропонувати реформу НАК, а замість того щоб позбавити Хіло посади, дозволив братові збільшити присутність клану вздовж усіх ліній розмежувань. Він вважав, що в кожному випадку діяв коректно, проте розумів, що то небезпечна межа, особливо коли йшлося про останнє рішення.
Усього лиш минулого тижня здійнявся жорстокий рейвах між байкерськими бандами Грошомийки та Рибгорода — достатньо масштабний, щоби про нього коротенько згадали в новинах, і це вже на щось натякало. Обидва райони — злиденні й багатолюдні нетрі; якщо там вбивають кількох людей, зазвичай ніхто на це уваги не звертає.
Зеленокості не мали до цього прямого стосунку, тож жоден клан не міг висувати претензій, але всі знали, що Роги по обидва боки кордону не лише тримають кримінальників на короткій шворці, а й можуть ними маніпулювати. Лань побоювався, що варто одному-єдиному Зеленокостому чи Ліхтарнику вплутатися у неприємний інцидент — і це призведе до ескалації, яка зачепить уже й самі клани.
Лань добре знав свого брата. Хіло не було властиво хитрувати. Надто вже він поважав кланову ієрархію, щоб бодай у чомусь не підкоритися Стовпу, коли йшлося про важливі справи, але саме Хіло повністю контролював повсякденну діяльність клану на вулицях і керувався правилами, які не залишали жодного сумніву: якщо йому завдадуть кривди, він відповідатиме ворогам, і то непропорційно. Погляд обернеться словом, слово — ударом, удар — бійкою, бійка — стратою. Може, воно й краще вийшло б, якби Рогом була людина розважливіша та стриманіша, яка б не збільшувала і без того серйозну напругу.
Але ж піти проти брата — найгірше з усіх можливих рішень. Замінити Хіло не міг — та й не ладен був — ніхто інший. Кулаки Безгірного клану, а за ними й Пальці були віддані не просто клану чи Рогу як представнику влади — вони були віддані саме Каулу Хіло. Ланя значно більше, ніж він хотів би визнати, непокоїло те, що якби щось змусило клановиків обирати сторону — його чи Хіло, багацько зеленокостих воїнів могли б піти за його молодшим братом. Перетворюючи відставку Хіло на вимогу для продовження переговорів, Айт фактично просила його послабити власний клан та посіяти між його членами розбрат. Вона створила для нього дилему, яка більше скидалася на пастку.
— Вам, здається, не завадив би масаж.
Юньні дограла пісню й присіла поруч з ним. А Лань це ледве помітив.
— Вибач, — сказав він, — щось я заклопотаний.
— У вас чимало справ, — люб’язно промовила вона.
Лань цінував таке терпляче прийняття з її боку — від Ейні цього було годі й дочекатися. Він провів рукою по її довгому гладкому волоссю й підніс пасмо до свого обличчя, насолоджуючись дотиком та запахом, а вона тим часом розстібала його сорочку та стягувала її з плечей.
— Зажди, — сказав він.
Підвівся та попрямував до комода, що стояв у кутку кімнати. Там, у дзеркалі, у тьмяному червонястому світлі, він побачив своє відображення з оголеними грудьми й замислився про те, чи справді зможе стати такою людиною, якою його всі хотіли бачити, — сильним та впевненим у собі чоловіком, суворим воїном Зеленої Кістки, розцяцькованим нефритом ватажком. Таким чоловіком, яким був його батько.