— О, так, я хочу отак, — і схопилася за його стегна, щойно він у неї увійшов.
Кінчив він швидше, ніж сам очікував, осів униз, і всі тривоги покинули його, коли він скотився з дівчини й занурився у м’який матрац.
Юньні принесла теплий вологий рушник, протерла його обличчя, шию та груди.
— Можеш лишатися скільки хочеш, — ніжно проспівала вона.
Лань знав, що це неправда, але з усієї брехні, з якою йому доводилось мати справу, слова Юньні — найбезневинніші, і проковтнути їх було найлегше. Йому було приємно бачити, що вона начебто теж отримувала задоволення від проведеного разом часу. І навіть якщо вона майстерно вдавала, він однаково це цінував. Коли кімната почала розчинятися, а Лань — поринати у дрімоту, він за звичкою торкнувся нефритових намистин.
У Двері постукали. Лань не був певен, що правильно розчув, — ніхто й ніколи його тут не турбував. Юньні несхвально насупилась і потягнулась по халат, щоби прикритися. Вона підвелася й пішла до дверей, та Лань її спинив.
— Хто там? — гукнув він.
— Кауле-дзень, — долинув крізь двері голос пані Суґо, високий та повний побоювань. — Будь ласка, пробачте, що турбую. За звичних обставин я б нізащо… але до вас прийшли від клану. Це дуже терміново.
Лань підвівся з ліжка й натягнув штани.
— Лишайся тут, — сказав він Юньні.
Пішов до сейфа й увів комбінацію двічі, перш ніж замок нарешті відчинився. Він надів пасок і нефритові наручні та схопився обома руками за край комода, коли його накрила хвиля енергії, що обійняла тіло. Усе навколо попливло, а відтак загострилось: у голові вибухали звуки, зорові образи, відчуття. Він глибоко вдихнув, звикаючи, потім випростався. Знову глянув на себе у дзеркало — сорочки нема, але кожен нефритовий камінчик на своєму місці. Підійшов до дверей, прочинив їх.
Пополотніла пані Суґо позадкувала, звільняючи йому шлях. За нею стояв задиханий і розлючений Майк Кень, чий світло-брунатний піджак забризкало чужою кров’ю.
— «Горяни» пішли на це, — видихнув він. — Вони шепнули ім’я Хіло.
ІНТЕРЛЮДІЯ ПЕРША
НЕБО І ЗЕМЛЯ
Учення божистів проголошує, що дуже давно на Небі, в дивовижних нефритових палацах, жило багато-пребагато богів, які були одне одному родичами. І, як то заведено у великих родинах, боги чимало сварилися, та здебільшого їхні безсмертні життя минали щасливо. Хоча після того як у них народилися діти, а в тих дітей — свої діти, вільного місця на Небі стало так мало, що жилося там уже не надто зручно. Тому боги збудували другий дім за подобою першого й назвали його Землею.
Спочатку Земля була така ж прекрасна, як і Небо, на ній не бракувало безкраїх морів, високих гір, густих лісів та чудесних рослин і тварин. Але, на превеликий жаль, численні діти богів виросли розпещеними й узялися чубитися за Землю, коли та ще й готова не була. Кілька накинули оком на один і той самий океан, інші пересварилися, хто забере собі найвищий гірський хребет чи найбільший континент.
І врешті-решт ці сварки стали такими частими й такими нестерпними, що божественні батьки розлютилися.
— Ми збудували для вас бездоганний дім, і отак ви нам віддячили — зіпсували його дріб’язковістю, жадібністю, заздрощами, брат пішов проти брата, сестра проти сестри. Що ж, ви отримаєте Землю, але дорогою ціною, бо більше ми вам нічого не дамо.
І батьки позбавили своїх дітей божественних сил, перетворили їх на дрібних, слабких і беззахисних створінь та прогнали з Неба.
Ятто, Отець всього сущого, розтрощив на друзки перший і тільки наполовину збудований нефритовий палац на Землі й поховав його рештки на вкритому горами острові.
Та боги все ж були батьками — вони не могли опиратися спокусі назирати за своїми нещасними далекими дітьми. Деякі — наприклад, Тана-Місяць та Поя, богиня землеробства — пожаліли своїх нащадків і трималися поблизу, допомагаючи їм: освітлювали шлях крізь ніч чи забезпечували їжу. Інші — як-от бог тайфунів Йофо чи Саґі-Пошесть — відмовились перемінити гнів на милість і, якщо їх не вгамувати, часом спускалися з Неба, щоб нагадати людству про давні образи.