Джерелом усіх земних конфліктів, стверджували філософи-божисти, була ота прадавня образа, якої діти завдали своїм батькам та одні брати і сестри — іншим. Отож увесь прогрес, усі людські чесноти є спробою здобути прощення своїх родичів і повернутися — духовно й фізично — до божественності, що дрімає в людях, які вповні її так і не забули.
РОЗДІЛ 18
ШЕПНУТИ ІМ’Я
Цієї ж ночі, трохи раніше, пролунав переляканий дзвінок від пана Пака, який разом із дружиною вже дванадцять років керував бакалійною крамничкою в Пахві.
— Треба йти, — сказав Хіло до Вень, поклавши слухавку.
Його страшенно дратувало, що вона відмовлялася виселитися з тісної квартирки в Папаї та з’їхатися з ним у резиденції Рога в маєтку Каулів, доки вони не одружені.
— Але ж мені слід спитати, як годиться, дозволу в Ланя, а тоді треба планувати весілля, й це кілька місяців забере, — сперечався він. — Стосунки між кланами погіршуються. Я надто часто до тебе приїжджаю, це для тебе небезпечно.
Лише одна вулиця відділяла будинок Вень від Грошомийки, де нещодавно відбувся сплеск насильства. Хай це територія Безгірного клану, та Хіло не збирався ризикувати безпекою Вень. Від «горян» цілком можна чекати спроб обійти принципи айшо і влаштувати «нещасний випадок», якщо вони знатимуть, що це зможе його спровокувати.
— Якщо ти не будеш поводитись по-розумному, мені доведеться поставити тут Пальців тебе стерегти, а це значить, що я не зможу задіяти тих Пальців деінде. А той будинок безпечний. Ще й більший. Ти зможеш усе там причепурити, в тебе це добре виходить. Тобі там сподобається.
Вень схрестила руки на грудях і незворушно дивилась на нього.
— Я не дам твоїй родині ще одного приводу дивитися на мене згори вниз. Разом будемо жити, коли одружимось, не раніше. І взагалі, у мене є пістолет, і я знаю, як ним користуватися. Я не хочу ставати тягарем. Можу сама про себе подбати.
— Пістолет, — Хіло неприємно засміявся. — І це має мене втішити? Мої вороги — Зеленокості. А ти — кам’яноока.
— Дякую, що нагадав, — холодно промовила вона.
Там, на вулиці, Кень натиснув на клаксон «дукеси», і Хіло загарчав:
— Потім про це поговоримо.
Коли вони з братами Майками під’їхали до бакалійної крамнички, то побачили, що пан Пак сидить на тротуарі, тримаючись руками за голову, а пані Пак зі сльозами замітає всередині скло. Двоє молодиків з нефритовими стрижнями у бровах порозбивали вікна, зламали неонову вивіску над дверима й перекинули кілька полиць із товаром — покарання за те, що сімейна пара не платила внески «горянам». Хіло сердито роззирався безладом, настрій у нього стрімко псувався. З крамнички нічого не вкрали, але такі прикрі випадки обходились Безгірному клану дуже дорого: і річ не лише в тому, щоб подбати про пошкоджене, а й у настроях Ліхтарників району.
— Я не можу платити внески двом кланам, — простогнав пан Пак.
— Ми потурбуємося, — сказав Хіло. — Такого більше не станеться.
Пізніше виникли запитання, чи не завербували Паків «горяни» і чи не мали вони стосунку до цього клану. Коли пан Пак дізнався, про що йдеться, він відрізав собі вухо, аби довести свою невинуватість, і поклався на милість Каула Ланя. І будинок, і крамничку подружжя обшукали, від підозр звільнили, та минуло два місяці — і Паки зачинили крамничку й виїхали з Пахви назавжди.
Однак цієї ночі Хіло відправив своїх Пальців порозпитувати, доки не з’ясував, що двома чоловіками, які розгромили крамничку, були Єнь Йо та Чонь Даал, а знайти їх можна в цілодобовій гральній аркаді на залюдненому торговому бульварі в Пахві. Коли йшлося про дрібніші переступи, Хіло зазвичай посилав розібратися когось із Кулаків та кількох Пальців, але він до нудоти втомився від Ланевих заборон та всієї цієї лайняної ситуації в Пахві. Люди мали знати, що «безгірники» міцно тримають цей район і заїдатися з ними не варто. Пахва — жива, галаслива, барвиста — була одним із найцінніших районів Дзаньлуня. Удень вона вабила туристів та покупців, а вночі вулиці заполоняли як біржові брокери, так і докери, що розважалися, відвідуючи міріади ресторанчиків, гральних притонів, барів, стрипклубів та театрів. Безгірний клан просто не міг дозволити, щоб їхні позиції в районі похитнулися. Хіло вирішив, що мусить особисто відреагувати на цю образу. Стовп наказав йому нікого не вбивати, але ж це не значить, що він не може провчити когось на людях.
Вони зупинилися на платній парковці неподалік від аркади «СуперПотіха». Від нежитю Кеня розбирав головний біль, він сякався в промоклий носовичок. Ще в підліткові роки старшому Майку роздробили вилицю, й відтоді ті дні, коли в Дзаньлуні зростали вологість і рівень забруднення повітря, минали для нього непросто.