Від початку нападу минуло лише дві хвилини.
Таж спирався на перекручену ґратку радіатора — перехилився вперед, тримаючись за бік. Він спіймав кілька куль із тих розвіяних пострілів, що призначалися Хіло. Сорочка в нього просякла кров’ю. Кень затягнув молодшого брата на заднє сидіння «дукеси». Хіло бачив, як він затискає рану обома руками, направляючи власну енергію в Тажа, але він — не лікар, тож міг лише сповільнити кровотечу, не спинити її.
Здійнялася крижана лють і застелила зір Хіло білим туманом. Вона зміцнила його тіло й голос, коли він тицьнув пальцем в юрбу наляканих перехожих, що напакувалися в одвірки та за автівками, як сардини в банки.
— Ти, — обрав він власника газетного кіоску. — Ти. І ти.
Він вказав на ще двох людей: жінку, що притискала сумочку до грудей, та швейцара нічного клубу.
— Ходіть сюди!
Вони пополотніли — було видно, що ці люди радо втекли б, але не підкоритися наказу, який бринів у голосі Хіло, не насмілились. Швейцар знервовано ступив кілька кроків уперед, а інші двоє вже не мали вибору й подалися за ним. Хіло почергово подивився на кожного, переконуючись, що вони знають, хто він такий, зрозуміли, що він побачив їх, запам’ятав і звертається саме до них.
— Пройдіться вулицею, повідомте всім і скажіть їм, щоб розповіли іншим, — Хіло підвищив голос, щоб почули всі навколо. — Кожен, хто видасть мені, де саме ті двоє, що втекли цієї ночі, вважатиметься другом Безгірного клану й моїм особисто. Усі, хто допоможе їм або переховуватиме їх, — вороги мені й моєму клану, — він вказав на одного з мерців, що лежав на вулиці, потім на іншого: — Отаке трапляється з моїми ворогами.
Хіло хутко взявся до діла. Тажа просто зараз треба відвезти до лікарні, але Зеленокостий має право на нефрит убитих ворогів й ніколи не залишає його на поталу крадіям. З тіла першого він зняв три нефритові каблучки, браслет та круглий медальйон. З другого забрав ремінь, два гвіздки з брови та годинник із нефритовим корпусом. Щоб зняти каблучки та гвіздки, довелося грубо понадрізати плоть. Також він позбирав оздоблену нефритовими руків’ями зброю, що попадала на землю: два мечі-місяці й ніж-кіготь. Хіло підбіг до «дукеси», рвучко відчинив дверцята і кинув ножі та клинки на переднє пасажирське сидіння.
— Ключі, — наказав він.
Кень сунув руку в кишеню й кинув йому ключі. Хіло стер кров із зубчиків рукавом сорочки й запустив двигун. Таж низько стогнав на задньому сидінні. Автівка ринула вперед, розплескуючи потрощене вітрове скло панеллю приладів. Хіло крутнув кермо і натиснув на газ.
РОЗДІЛ 19
ВІЙСЬКОВА НАРАДА
Перевалило за північ, і в Кеконській скарбниці лишились хіба двійко нічних охоронців у вестибюлі та дві прибиральниці, що пересувалися відділом записів від відсіку до відсіку, спорожнюючи сміттєві кошики, пилососячи підлогу та перемовляючись наспівним і протяжним абукейським діалектом. А втім, поруч із Шае вони старанно стишували голоси, щоб не заважати їй працювати. Будівлю зачинили ще кілька годин тому, й лише ім’я Каул, а ще лист у кишені Шае — той самий, написаний рукою Ланя та проштампований гербом клану, — дозволили їй залишатися за вільним столом скільки треба, а впродовж кількох останніх днів треба було до глупої ночі.
Шае відклала ручку й калькулятор та відкинулась назад, потираючи очі, що боліли від багатогодинного вивчення цифр під неприємним сяйвом ламп денного світла. Вона раптом усвідомила, що лишилась практично наодинці з найбільшою кількістю зібраного в одному місці нефриту на світі. Кількома поверхами нижче, під товстелезними шарами бетону — вкриті свинцем сховища видобутого нефриту, обробленого шматками найрізноманітнішого розміру від коштовних камінчиків на один грам і до брил вагою з тонну. Хоча в підвалах будівлі ховалися запаси нефриту, що складали солідну частину національного багатства, Кеконську скарбницю охороняли не аж так старанно, як можна було б очікувати. Але не лише тому, що той, хто насмілиться вкрасти щось звідси, отримає смертний вирок від кожного клану Зеленої Кістки. А ще й через те, що по-справжньому вигадливі системи безпеки стежили, щоб того, хто вломиться до сховищ, зачинило всередині. Опинившись у повному нефриту сховищі, людина спочатку повільно й болісно божеволіла, а потім помирала. Якщо тільки не мала абсолютного імунітету до цього каменю.
І все ж таки хтось крав із Кеконської скарбниці. Шае вже багато разів пройшлася розрахунками, порівнюючи записи з копалень, з офіційних фінансових звітів Нефритового альянсу Кеконю, а тепер — і записи самої скарбниці. Вона й забула, як добре їй це вдається — старанно відстежувати шматочки й дрібки інформації, доки ті не складуться в чітку картину. І коли вона вдивлялася у цифри, що вкривали сторінки її блокнота, навіть втома о цій пізній годині не затьмарювала її подиву й люті. Шае бачила, як її підозри нарешті підтвердила холодна і невблаганна математика. Копальні видобували нефрит, який ні Нефритовий альянс Кеконю не обліковував, ні у сховищах скарбниці не приймали на зберігання. До національного резерву він так і не потрапив.