Попри те, що Шае не збиралася мати стосунку до кланових справ, коли вона зібрала свої речі й попрямувала до виходу, її аж потрушувало від тріумфу й обурення. Кроки відлунювали порожніми коридорами, поки вона спускалася сходами на долішній поверх і просила нічного охоронця випустити її крізь зачинені двері. Охоронцем був знуджений Зеленокостий середнього віку, що мав на собі церемоніальну пласку зелену шапочку й характерну стрічку через плече, яка виказувала його як представника «Щита Хаєдо», одного з менших кланів, члени якого були повністю віддані одному завданню — безпеці князя Йоана III та правлячої родини разом із охороною урядових будівель, зокрема Зали мудрості та Кеконської скарбниці. Знаючи, що завтра вона не повернеться, на виході Шае подякувала нічному охоронцеві. Вона не переймалася тим, що чоловік розкаже комусь про її роботу тут. Члени «Щита Хаєдо» давали залізну присягу нейтралітету і з повагою ставилися до інших кланів. Вони навіть не голосували в Нефритовому альянсі Кеконю.
Від Монументального кварталу до Північного Сотто на метро їхати недалеко, але о такій пізній годині поїзди ходили нечасто, тому, коли Шае здолала ті кілька кварталів, що відділяли її будинок від станції, минуло вже сорок хвилин. Її настільки поглинули думки, те, щó вона має розповісти Ланеві вранці, що лише за сто метрів від дому зрозуміла: за нею йдуть.
Її це настільки приголомшило й викликало таке сильне обурення на саму себе, що вона просто спинилася на місці й озирнулася. Якби вона носила нефрит, то вже давно відчула б цього чоловіка. Та й навіть без нефриту — якби звертала увагу, то мала би почути, що її переслідують кроки.
Шае безцеремонно кинула сумку на тротуар і витягнула ніж-кіготь з піхов, почеплених до талії. То був не той ніж з нефритовим руків’ям, який вона носила із собою впродовж багатьох років та лишила в минулому. Це була простенька повсякденна вулична зброя, але гарно зроблена й доста смертельна в умілих руках. Шае була вихована в культурі, де вважалося немислимим не відповісти на виклик; їй навіть на гадку не спало, що вона може втекти й менш як за тридцять секунд опиниться в безпеці власного дому.
Чоловік, який ішов за нею, не спинився й не кинувся до Шае. Він крокував далі, але витягнув руки з кишень та розкрив долоні, показуючи, що не збирається її кривдити. І вже за мить Шае побачила, що це Цаунь Ю — її сусід. Він привітно і з повагою їй кивнув, ковзнув поглядом до ножа, звернув увагу, що вона тримає зброю впевнено та вміло й інстинктивно прибрала зібрану й добре збалансовану позу.
— Ви прямо як Зеленокоста, — кривувато посміхнувся він.
— Ви йшли за мною, — промовила Шае на своє виправдання.
— Я живу в тому самому будинку.
— Чим ви таким займаєтесь, що так пізно повертаєтеся додому?
Цаунь скептично глянув на неї:
— Працюю вечорами. А ви чого?
У Шае аж пальці на ногах підтиснулися. Звісно ж, її взагалі не обходить, куди й коли ходить Цаунь. Вона була незадоволена собою й зірвалася на людині, яка не заслуговувала на її гнів. Шае сховала ніж-кіготь і підняла із землі сумку.
— Я перепрошую, це було дуже нечемно. Ви захопили мене зненацька. Пройдемося разом?
Він кивнув і пішов поруч, стежачи, щоб між ними була певна відстань.
— А мені здалося, що вас, панночко Шае, зненацька не заскочиш. Якби в мене були лихі наміри, я не хотів би зустрітися з вами, коли у ваших руках той ніж.
Шае кортіло змінити тему розмови.
— То ким ви працюєте, пане Цаунь?
— Сторожем, — сказав він. — Але це не дуже небезпечно, навіть нуднувато, якщо чесно. Сподіваюся, невдовзі мені дадуть нову роботу, цікавішу.
Цаунь прочинив перед Шае двері, й вони піднялися сходами на третій поверх, до своїх квартир. Він не став розпитувати її навзаєм, та коли вони підійшли до дверей Шае, Цаунь спинився і з дражливим вогником в очах сказав:
— Добраніч. Від сьогодні я буду вітатися з вами з такої відстані, щоб ножем не дістати.
Коли Цаунь рушив далі коридором, Шае страшенно пошкодувала за власним Чуттям, яке підказало би, про що цей чоловік думає.