Хіло, чекаючи, присів на капот «дукеси». Лань сперся на дверцята свого спортивного «ройвольфа» й з натягнутими, як струни, нервами та сухістю в роті дивився на Фабрику. Був такий день, коли сонце та хмари змагалися в небі, і людей, що чекали, заливали то спека, то тінь, немов сама погода не знала, що з цього вийде. Відколи пані Суґо постукала до кімнати Ланя в «Райському бузку», його немов цунамі підхопило. Він практично не контролював, куди саме його несе, й борсався заради того, аби принаймні втриматися ближче до поверхні води.
Лань не хотів війни між кланами. Це всім нашкодить — Зеленокостим, діловому клімату, людям, усій країні. Йому все здавалося, що доки він поводиться обережно — вдасться уникнути прямого конфлікту з Гірським кланом. Він не зважав на нешанобливе ставлення Айт, чемно відмовився від її наполегливих пропозицій утворити альянс, зробив кілька розважливих кроків, щоб убезпечити НАК і вберегти позиції свого клану. Але тепер розумів, що всі його дії були спробами тупуватого бичка ухилитися від нападу леопарда. Ворога це тільки заохотило, створило враження, що Стовп Безгірного клану — людина м’якотіла, його не варто боятися.
Він повівся як дурень. Адже знав, що «горяни» прагнуть прибрати Хіло зі свого шляху, та не очікував, що Стовп ворожого клану діятиме так швидко й так жорстоко. Чи лише тому, що його противницею була жінка, Лань припустив, що вона завагається проливати кров першою? Якщо й так, то це тягнуло на майже фатальний недогляд з його боку. І тепер Айт шепнула ім’я другого сина Безгірного клану. Тепер всі бізнесові й територіальні питання між кланами ваги не мали — про таке торгуватись не випадає. Самé ім’я родини Каул перестануть поважати й шанувати, якщо вони не зможуть недвозначно відповісти на таку образу.
Неподалік промайнув вантажний потяг завдовжки з півтора кілометра — наближаючись, він засурмив і з гуркотом пробіг рейками, везучи товари через увесь острів до припортових станцій у Літньому парку й Доках. Бриз, що подув на захід, ковзнув над поверхнею води. Минуло вже пів години. Фабрика стояла тихо і непроникно. «Безгірники» сердито буркотіли, тинялися туди й сюди, курили. Підійшов Майк Кень.
— Вони не відповідають. Певно, уже його вбили, — обличчя Майка аж зморщилося від нетерплячки і войовничого запалу. — Що будемо робити, якщо вони так і не дадуть відповіді?
— Штурмувати будівлю нахер. Витягнемо звідти Ґоньта Аша за його дрібненькі яйця, — сказав Хіло.
Його заступника така відповідь цілком задовольнила — той буркнув на знак згоди, але Хіло вже себе накрутив. Він зістрибнув з капота «дукеси» й повільно здолав пів шляху до входу в будівлю.
— Ґоньте, ти це бачиш? — заволав він, широко розкидаючи руки й самовпевнено розвертаючись навкруги. — Я ще живий! Не треба щенят своїх посилати, щоб мене вбити. Виходь і зроби це сам, боягузливий собакойоб!
За його спиною Кулаки ствердно заревіли й затарабанили по автівках.
І цієї самої миті Ланя осяяло — ясно та неприємно. «Горяни» відправили своїх людей убити Хіло, а не його — не Ланя, не старшого сина, не Стовпа. Це Хіло їхні вороги вважали за загрозу, це запальний і лютий Хіло міг очолити Кулаків у війні. А тепер він пережив спробу його вбити — і це тільки збільшило його вплив.
Лань знав, щó можна сказати про нього самого: він став Стовпом за правом народження, за розпорядженням Каула Сеня та завдяки тому, що лицем нагадував свого батька. Він докладав зусиль, щоб бути сильним та мудрим очільником, щоб підтримувати мир, гідно шанувати спадок свого дідуся, і все це забезпечувало йому пошану та довіру членів клану, але ж не лякало й не віднаджувало суперників. Ворог завдав першого удару — і цілив не в політичного лідера клану, а в найкращого воїна, тим самим відмітаючи будь-які сумніви в тому, що «горяни» планують напасти на Безгірний клан і завоювати його силою.
За натурою він був людиною незлостивою, але зараз руки Каула Ланя стиснулись у кулаки, і вир сорому та гніву здійнявся всередині, немов ураган.
Двері до Фабрики прочинилися, і крізь них пройшли троє. Лань та Майк Кень підійшли до Хіло, що завмер на місці й дивився на чоловіків, які наближалися. Першим ішов юний посланець «безгірників». Він кинувся вперед та знову впав навколішки, наче готовий був перепросити, що лишився в живих.