— Кауле-дзень і Кауле-дзень, мені дуже прикро, що ці пси не дали мені загинути за Безгірний клан. Але разом зі мною вони відправили оцих двох.
За ним стояли воїни-«горяни».
— Це вони, — сказав Хіло до Ланя. — Кульгавий — це Чонь. А смаглявий — то Ґам.
Обидві сторони міряли одна одну поглядами, що повнились напівприхованою взаємною ненавистю. Чонь — Палець середньої руки — був поранений і переляканий. На вкритому синцями обличчі блищав піт, і Чонь насмілився кинути на бійців-«безгірників» тільки короткий, на кілька секунд, погляд, а потім відвів очі. Ґам був «зеленішим» і тілом, і духом — нефрит висів у нього на шиї, прохромлював ніс, охоплював зап’ястки. Він дивився просто на Ланя й заговорив першим.
— Мій Стовп погоджується на ваші вимоги, — сказав він. — Вона схвалила напад на вашого Рога через велику образу, викликану численними проявами агресії проти нашого клану, та тепер розуміє, що діяла надто поспішно й під впливом гніву. Тому, щоб продемонструвати готовність до перемовин, ми відступимо з Пахви, окрім тієї невеличкої ділянки на південь від Патріотичної вулиці, яку ми завжди контролювали.
— Як щедро, — глузливо промовив Хіло. — Але це ще не всі наші вимоги.
У Ґама смикнувся м’яз на щоці, але він і далі не зводив погляду з Ланя.
— Мій Ріг пропонує наші життя — покарання за те, що ми схибили. Отой, — він вказав кивком на Чоня, — не заслуговує на воїнську смерть, але мій клан і моя честь вимагають, щоб моя загибель відповідала моєму рангу, тому, як належиться померти Кулаку Гірського клану. Кауле Ланьшиньваню, Стовпе Безгірного клану, я пропоную вам двобій до чистого клинка.
Ланя це щиро заскочило. Але він примружився і сказав:
— Згода.
«Безгірники» зібралися довкруж них, щоб почути, про що мова, й тепер усі вони, як один, відступили крок назад, звільняючи велике коло. Усі, крім Хіло. Він нахилився до Ланя та стишив голос:
— Ґам заслуговує на страту, а не на двобій, — промовив Ріг. — Тут якийсь підступ.
— Ти спостерігатимеш і помітиш, якщо щось піде не так, — сказав Лань. — Але я не думаю, що в цьому річ.
Він не став уточнювати, що був певен: отак, запізніло, Айт хоче з’ясувати, з чого його зроблено. Про Хіло вона вже дещо знала. Вона спробувала його вбити, спроба провалилася. Тепер їй кортіло дізнатися, чи Лань насправді такий слабак, за якого вона його має. Це знання визначить її наступний крок — вочевидь, воно вартувало того, щоб відмовитися від контролю над більшою частиною Пахви. А якщо Стовп Безгірного клану відмовиться, то втратить обличчя перед ворогами та своїми Зеленокостими.
— Ну тоді хай бійка до неминучої смерті, — запропонував Хіло. — Ми з Кенем це влаштуємо.
Лань кинув на нього пекучий погляд, і Хіло принишкнув. Це ж який із Ланя буде Зеленокостий, якщо він відправить пораненого молодшого брата вдруге битися з Ґамом, замість того щоб відповісти на прямо адресований виклик? Тепер він не мав жодних сумнівів: подобається це йому чи ні, а доведеться перетворитися на Стовпа воєнного часу. Буде дуже немудро й надалі підносити звитягу Хіло понад свою власну, і то на очах у ворогів та Кулаків свого клану.
Отже, все вирішиться отак — як заведено між Зеленокостими. Якщо єдина мова, яку розуміє Айт, — це сила, доведеться розмовляти нею ясно і зрозуміло.
Ґам відступив на кілька кроків.
— Ніж чи меч?
Обирати зброю — право того, кого викликали на двобій. Хіло найдужче любив ножі-кігті — компактні, небезпечні, завжди напохваті. Але Лань не був вуличним бійцем, і урочистість та елегантність меча-місяця, як на нього, пасувала більше.
— Меч, — промовив він.
Хіло й досі ставився до цього скептично:
— І ти чекаєш, що я відреагую на це з повагою?
Виклик на бій до чистого клинка зобов’язував до непорушних умов. Переможець без усяких наслідків для себе забирав життя й нефрит переможеного — і жоден родич чи союзник не міг шукати відплати. Запитання Хіло було риторичним, і Лань запитально глянув на нього:
— Ти непокоїшся, що я програю?
Хіло ледь помітно озирнувся на Ґама. Знову перевів погляд на Ланя й тихо сказав:
— Він — нетривіальний противник.
— Як і я, — відповідь Ланя прозвучала гостріше, ніж він розраховував.
— У мене тут з десяток Кулаків, які битимуться з Ґамом від твого імені. Ти ж Стовп.
— Якщо я не зможу цього зробити, то й Стовпом не можу бути.
Ланева відповідь була короткою і неголосною, й почути її міг лише Хіло. Хай там як, а він уголос підтвердив те, про що інші явно думали, але не поспішали казати: що син великого Каула Ду має довести, наскільки ж він «зелений».