Лань витягнув із піхов свій клинок «да-танорі» та простягнув братові. Той плюнув на білий метал на удачу, але так і не всміхнувся.
— Він непогано застосовує Відхилення в наступі, — сказав Хіло. — Краще битися з ним з малої відстані.
Він стиснув Ланя за плече — високо, майже біля самої шиї — і відступив, щоб стати поруч з Кенем. Ланя кольнуло в груди почуття, назвати яке він не вмів: він мусив іще щось сказати Хіло, просто про всяк випадок, але вважалося, що це могло прикликати недолю.
Лань не був особливо релігійним, але мовчки помолився Ченцю Дзеньшу, Тому, хто повернувся, святому покровителю нефритових воїнів: «Дядечку Небесний, обери мене сьогодні найзеленішим, і хай буде так». А тоді повернувся до Ґама і на знак вітання торкнувся чола лезом свого меча. Противник відповів таким самим жестом. Вони обійшли один одного. У небі зненацька розвиднилось, і сонячне світло зливою ринуло на тротуар. Інкрустовані в руків’я нефритові камінці немов пульсували в Ланя під долонею, скеровуючи в нього додаткову енергію, розширюючи межі зору, змінюючи самий плин часу та простору. Секунди довшали, відстані зменшувалися. Його Чуття зосередилось на пульсі Ґама. Він відчував, як міниться нефритова аура противника, як вона приміряється, розтягується, скорочується, обережно оцінюючи, як і коли атакувати.
На якусь жахливу мить його охопили сумніви. Свого часу Лань був найкращим учнем академії й виграв чимало жорстких змагань, але від останнього виклику на двобій минуло вже багато років. Ґама Обеня вишколив Ґоньт Аш, його бойовий досвід був і ширшим, і свіжішим. Цілком імовірно, що Айт зробила дуже розважливу ставку. Він міг програти цьому чоловікові, міг приректи свій клан до загибелі.
Відчувши Ланеві вагання, Ґам обрав для атаки саме цю мить. Почав він з класичного відкритого замаху, аж тут вправно змінив напрямок удару й рубонув низько. Лань це вчасно помітив і відбив удар меча, а тоді крутнув своїм клинком, завдаючи разючого удару, спрямованого знизу вгору. Ґам відхилився й різко підвів руку, затуляючи голову збоку, — меч Ланя полоснув його по пройнятій Гартом руці.
Лань кинувся в наступ, спрямовуючи на противника шквал швидких ударів. Клинки співали смертоносним дуетом. Блокуючи й відхиляючись, Ґам відступив, а тоді різко розвернувся і вгатив Ланеві у бік копняка. Лань відчув, як ребра аж стискаються й прогинаються під натиском чоловікової Сили, прикликав Легкість і відлетів назад, приземляючись на ноги. Спостерігачі швиденько розступилися, звільняючи для них більше місця.
Тепер, опинившись на такій відстані від противника, що дістати його мечем уже не міг, Лань згадав про попередження Хіло. І рівно цієї ж миті Ґам зі скриком виставив перед собою ліву руку й послав уперед вибухову хвилю нефритової енергії. Натиск Відхилення, що розітнув повітря, був настільки сильним, аж міг кинути на землю дорослого чоловіка. Лань міцно став у бойову стійку й вивільнив власне Відхилення, створивши з нього вертикальний щит, що розітнув атаку іншого Зеленокостого, як ніс корабля розтинає хвилі. Він відчув, як через усе його тіло пройшов заряд енергії, змушуючи зацокотіти зціпленими зубами, й ковзнув назад, переміщуючи вагу тіла на міцно втиснуті у землю п’яти.
Те, як Ґам відтягує ауру назад, щоб наготувати наступний спис Відхилення, він відчув, немов то схлинув відплив. Лань кинувся на супротивника, Легкість та Сила перетворили його на неясну, але дуже швидку пляму. Меч-місяць мітив у шию Ґама смертоносною дугою. Інший Зеленокостий вивернувся з-під цього удару й ляснув Ланя по грудині.
Енергію, яку Кулак збирав для Відхилення, тепер він направив в удар. Лань усією душею вклався в Гарт, розуміючи, що його життя цієї миті залежить від того, чи стане противнику сили, щоб його зламати.
Усе навколо потьмяніло, він відчував, як його таранить, тисне потік Ґамової енергії. Той потік прохромив Ланеві ребра і стиснув серце. Лань відчував, як смерть підбирається ближче. Його Гарт дав тріщину, але не зламався. Ще якусь мить утримувалась патова ситуація, а тоді енергія Ланя з ревом ринула вперед, розсіюючи міць вбивчого удару. Зрештою, він-бо був Каулом.
А Ґам у цю атаку вклався цілком і повністю. Він похитнувся на мить, його нефритова аура ширяла слабко й незграбно. Лань занурив меча чоловікові в бік, немов у кавалок соєвого сиру. У нього теж майже не лишилося сил, та він рубонув, розтинаючи м’язи й артерії. Чуття спалахнуло білим, наче його затопило психоенергетичним галасом: останнім спалахом болю та страху від Ґама, енергетичною віддачею, коли життя полишило тіло чоловіка, й багатолюдним вибухом тріумфу та піднесення від «безгірників»-спостерігачів. І тут Другий Кулак Гірського клану впав на землю.