Лань опустився навколішки, хапаючи ротом повітря.
— Дякую за милість, дядечку Дзеньшу, — шепнув він. І по тому, підвищуючи голос, щоб його почули всі, звернувся до тіла свого супротивника: — Ти добре носив свій нефрит і помер смертю Кулака, Ґаме, ти був гідним суперником, і твій Ріг зазнав великої втрати.
Лань витер обидві сторони меча об внутрішній бік лівого рукава й, піднімаючись із колін, високо здійняв його вгору:
— Мій клинок чистий.
Трохи в стороні Каул Хіло коротко кивнув Майку Кеню. Кулак наблизився до Чоня Даала, який опустився навколішки, приймаючи свою долю. Майк відтягнув його голову назад та розкраяв горло від вуха до вуха одним глибоким і стрімким змахом ножа-кігтя, а тоді штовхнув «горянина» долілиць на асфальт.
— Без гір! Без гір! — хором вибухнули Зеленокості. — Каул Лань-дзень! Стовп — володар нашої крові!
Вони попадали на коліна й узялися тарабанити кулаками по землі громовими оплесками, і потужна придушена Сила трощила асфальт. Лань зрізав нефритові намиста й браслети свого противника й вирвав сережки з обличчя. Тримаючи в руках стільки нефриту, він відчув, як пересохло в роті, а шкіру голови аж поколювало, немов корені волосся зарядили електрикою. Рухався наче уві сні, його аж млоїло від полегші.
Лань спинився.
— Ми йдемо, — крикнув він. — Та нехай наші вороги знають: Безгірний клан захищає своїх і мститься за них. Скривдити одного з нас — однаково, що скривдити кожного. Якщо ви шукаєте війни, ми повернемо її сторицею. Ніхто не відніме в нас того, що нам належить!
Лань підняв над головою кулак з нефритом, і галас погучнішав. Він помітив, що Хіло схрестив руки і з посмішкою погойдується на п’ятах.
Зеленокості посідали назад в автівки. Може, їхня жадоба крові й не повністю погамувалася, але результати двобою її дещо задовольнили. Спостерігаючи за тим, що воїни клану славлять його, як вони славили Хіло, Лань дозволив собі дрібку похмурого задоволення. Коротка бійка означала дуже конкретні наслідки для всіх спостерігачів. «Горяни» не стануть мститися за своїх убитих. «Безгірники» не втратили жодного й отримали майже всю Пахву. Це перемога. Хіба ні?
Лань пройшов повз свій сріблястий «ройвольф» і відчинив задні дверцята «дукеси». Сів отак, один, на широке сидіння й випустив нарешті нефрит з рук, висипавши його поряд. Відстібнув меч-місяць та поклав на підлогу, собі під ноги. Йому боліло. Нефрит довкруж рук і талії здавався незвично важким, і Лань почувався так, немов десь глибоко всередині має роз’ятрену рану. Йому було цікаво, чи помітив хтось, що він ледь-ледь переміг.
Хіло сів на пасажирське сидіння попереду. І щойно Майк Кень вивів автівку на автостраду й помчав до міста, Хіло розвернувся, запропонував братові сигарету й підпалив її для нього. Знову сів обличчям уперед і наполовину опустив вікно.
— Сучий потрух, болить, мабуть, нестерпно, — тихо сказав він. — Ланю, приляж. Тут тебе ніхто, крім нас, не побачить.
РОЗДІЛ 21
СІМЕЙНА РОЗМОВА
Шае сиділа поруч із дідусем, накривши долонею його вузлувату руку. Після сум’яття, що супроводжувало від’їзд братів, у домі було неприродно тихо. Вона замислилась, куди це подівся Дожу: чи він ще в будинку, чи пішов, щоб зателефонувати або робити те, що він там ще робить. Подумала, чи не варто піти й перевірити, та не хотіла лишати дідуся. Вона ще ніколи не бачила його таким зіщуленим та кволим. І досі відчувала, як з-під вкритої пігментними плямами шкіри лине потужне гудіння, ваговита нефритова аура, що тримається на залізній волі. Та те, як він зараз сидів, яку покору виказувала його млява поза, гірко підтверджувало, що він більше не був справжнім серцем клану. Він уже не Світоч Кеконю.
Кяньла принесла тацю з мисочкою нарізаних для Каула Сеня фруктів і заметушилася з ковдрою та подушками, зручніше влаштовуючи його у кріслі біля вікна. Він відмахнувся від неї і перевів ясний, але втомлений погляд на Шае:
— Чому ти не переїдеш додому? Чим ти там постійно займаєшся?
Шае напружилась, але дідові запитання звучали радше розгублено, не сердито.
— Хочеш жити у Дзаньлуні, але подалі від родини? У тебе новий чоловік? Ще один іноземець, якого ти не хочеш приводити додому?
— Ні, дідуню, — тепер уже роздратовано відповіла Шае.