Вони пішли до кабінету Ланя й зачинили за собою двері.
— А дідусь? — спитала Шае. — І Дожу?
— Зачекають, — сказав Лань.
Шае це неабияк вразило. Наскільки вона пригадувала, Лань завжди ухвалював важливі для клану рішення разом із Каулом Сенем та Дожу. Посунути вбік патріарха й Синоптика — пряма образа. І це безпомилково свідчило про те, що вітри у клані різко задули в інший бік.
Та ще більше тривожило, що тут була вона. Брати покликали її, хоча вона й не носила нефриту. Люди можуть вирішити, що Шае заступить Дожу. Вона цього аж ніяк не хотіла, але піти зараз не могла. Казала собі, що не мусить тут бути, та однаково сіла у шкіряне крісло. Лань обережно опустився в інше, навпроти неї, і вона зрозуміла, що брат поранений. Кров’ю він не стікав, але був блідий і змучений, а ще такий вразливий, що Шае навіть не уявляла колись побачити старшого брата таким.
— Ланю, — промовила вона, — тобі треба до лікаря.
— Пізніше, — сказав він.
Шае помітила, що його ліва рука ворухнулась — він перебирав у долоні нефритові намистини. Новий нефрит — збагнула вона Він його виграв.
— Що сталося? — спитала Шае.
— Відправили двох їхніх до могил, — Хіло й досі стояв. Досі лишався озброєним до зубів і не розпружувався. — Лань поклав одного з їхніх найкращих Кулаків у бою до чистого клинка, а іншого ми стратили. Пахва тепер наша.
— Але ти не усміхаєшся, — промовила Шае.
Коли Хіло пройшов крізь двері на чолі своїх підлеглих — він тріумфально шкірився. А наодинці з Ланем та Шае на його обличчі зринув похмурий вираз.
— Це тільки перший крок, — сказав Лань. — Вони спробують ще раз.
Хіло ходив туди-сюди перед Ланевими охайно впорядкованими книжковими полицями.
— Учора вночі Айт відправила людей, щоб влаштувати на мене засідку. Сьогодні Ґоньт послав одного зі своїх Кулаків, щоб кинути виклик Ланеві. «Горяни» демонструють, що можуть атакувати нашу верхівку, а самі навіть на виду не з’являються. Може, зараз і здається, що в рахунку ведемо ми, але вони вже підібралися надто близько. Вони нас дістали. Люди почнуть пліткувати, а нам це не на користь.
— Але ти вбив четверо їхніх людей, — сказала Шае.
— Коли йдеться про Стовпа — і десятеро Кулаків нічого не варті, — відповів Хіло.
Лань перевів погляд на Шае. Складалося враження, що він намагається якомога менше рухатися.
— Розкажи, що ти з’ясувала Там, у скарбниці.
Шае ненароком роззирнулася кімнатою, майже очікуючи побачити, як у кутку височіє Дожу.
— Я вже казала тобі про нове обладнання, під яким підписався Ґоньт. Ну от, воно вже працює. Цьогоріч видобуток на копальнях виріс на п’ятнадцять відсотків. Це найвищий показник за останні десять років, — пояснила вона. — Та я все чудувалась: а куди дівається цей додатковий нефрит? Вивчила фінансові звіти НАК, але в них зростання не обліковане. Продажі за кордон не змінювалися, та й ти казав, що голосування за збільшення експортних квот не пройшло. Постачання для шкіл бойових мистецтв, храмів та ліцензованих користувачів зросло лише на шість відсотків. Тож маємо страх як багато нефриту, який видобули, але не продали.
— Ну, тоді він у сховищах, — сказав Хіло.
— Ні, нема його там. Я пішла до Кеконської скарбниці й перевірила записи за останні три роки. Запаси нефриту не збільшились настільки, щоб це відповідало рівню зростання видобутку. Десь там, між копальнями та сховищем, нефрит випаровується.
— Як таке може бути? — спитав Лань. — Контора Синоптика проводить аудити… — він урвав себе. Зуби в нього клацнули, щелепи напружились.
— Дожу, — виплюнув ім’я Синоптика Хіло. Голова його рвучко розвернулась до зачинених дверей. — Він до цього причетний. «Горяни» видобувають додатковий нефрит та баришують ним у нас просто під носом. Іншим кланам із НАК та Князівській Раді вони теж голови задурили. Той тхір кастрований прикривав Айт і стежив, щоб ми нічого не дізнались.
Обличчя Ланя вкрила похмура тінь.
— Дожу завжди був відданий нашій родині. Був нам за дядечка, коли ми були малими. Повірити не можу, що він зрадив нас «горянам».
— Є ймовірність, що він про розбіжності й не знає, — припустила Шае. — Хтось із його підлеглих міг підробляти ті звіти, які він бачив.
— І ти в це віриш? — спитав Хіло.
Шае повагалася з відповіддю. Хай як їй Дожу був огидний, з Ланем вона погоджувалася: важко уявити, що Синоптик-ветеран може отак копати під клан. У тому, що стосувалося війни та справ, дідусь беззастережно довіряв йому впродовж багатьох десятиліть. Як сам Світоч міг так помилитися, оцінюючи чужий характер?