В Академії Каула Душужоня поскасовували заняття, але роботу ніхто не відмінив. Центральна зала зібрань повнилась палетами з консервованою й сушеною їжею, пляшками чистої води та стосами пластикових наметів і ковдр. За всі припаси заплатив Безгірний клан. Учні академії сортували речі й пакували їх у менші коробки, готуючи до відправки людям, що потребуватимуть допомоги після тайфуну. Зеленокості захищали простолюд та простягали йому руку помочі в годину потреби — так воно завжди було, відколи існують Зеленокості.
Аньдень якраз зрізав поліетиленову упаковку з пакунка консервів, як замиготіло світло, а вода порснула в темні вікна, немов на автомийці.
На кампусі був генератор, що міг стати за джерело резервного живлення, та якщо він не подужає, доведеться працювати з налобними й ручними ліхтариками. І попри те, що надворі вирувала стихія, в залі точилась жвава розмова.
— Моя родина тримає дві крамниці в Соґені, — палко казав Хейке, — а він перетвориться на кляту зону бойових дій. Якщо «горяни» не зможуть отримати Пахву — вони прийдуть по Соґень. Я їм уже казав: якщо справи будуть кепські — краще навіть не ризикувати, бо доведеться або зачинятися, або платити подвійні внески, доки все не владнається.
— Піти на «горян» війною, — бурмотів Лотт, розриваючи пачку батарейок. — Каули геть здуріли.
Його руки завмерли посеред руху, і він глипнув на Аньденя, але так коротко, що ніхто й не помітив. На якусь мить його обличчям промайнув викличний вираз. Та він відвів погляд і відкинув волосся з очей.
— Але ж Зеленокості завжди прагнуть крові. Як же ми доведемо, хто з нас «зеленіший», якщо не шукатимемо причин побитися одне з одним. Ми ж саме тому тут, правильно? Щоби стати воїнами.
На мить поміж усіма запанувала незручна мовчанка. Якби Лотт промовив це звичайним жартівливим тоном, то вони могли б не зважати на його репліку чи буркотливо-стримано погодитися, але це прозвучало мстиво та ядучо. Аньдень опустив погляд додолу й зашарівся.
— Це надто вузьколобо, — не без притиску відповіла Пау Ноні.
Пау походила з досить багатої й сучасної родини, яка відправляла до академії не лише синів, а й дочок — тепер на Кеконі це була більш звична справа, ніж тоді, коли Айт Ю захотів, щоб його названу дочку вишколили так само, як її братів.
— Зеленокоста освіта відкриває багато шляхів, — уточнила Пау. — Ми — частина шанованої традиції. Навіть якщо ти ніколи не береш участі у двобоях, але випустився з академії — уже довів, що чогось вартий. І ніхто цього в тебе не відбере.
— Хіба що тебе вб’ють, — відповів Лотт. — За війни між кланами від нас чекатимуть, що ми будемо битися. Щойно отримаємо свій нефрит — і перетворимося на свіже м’ясо для «горян».
— А ще можна сказати, що війна дає більше шансів просунутися клановою драбиною вгору, — виклично промовила Пау. — Якщо ти — підхожа для цього людина.
— А якщо ти не хочеш бути підхожою людиною? — парирував Лотт.
— Тоді займися медициною чи йди викладай, — сказав Хейке. — Або до покаяльників.
Лотт гучно й насмішкувато форкнув і похитав головою, розриваючи пачку так, що важкенькі батарейки висипалися з пакунка й покотилися столом.
Дудо здійняв руки догори:
— А що ще лишається — стати Йомо Восьмикласником?
Усі знічено реготнули, й атмосфера в залі трохи розпружилась. Кожного року з академії вилітали кілька учнів — довічна ганьба для їхніх родин, — але зазвичай таке траплялося на початку навчання. І тільки одна людина (сталося це більше десяти років тому) полишила академію випускного року, так і не ставши Зеленокостим. Учителі й досі згадували ім’я того учня, наче то був міфічний герой, що перетворився на жорстоку засторогу: завжди можна епічно провалитися і зганьбитися просто останньої миті.
Обличчя Лотта вкрилося рум’янцем, і хлопець швидкими скутими рухами позбирав батарейки.
— Ясно, що ні, — буркнув він, не підводячи очей, але в тоні його й досі чулася зневага.
Тонь демонстративно кахикнув і повернув обговорення до міжкланових справ.
— Особисто я вважаю, що то Ріг прагне війни. На Каула Ланя це не схоже.
— Бач, от саме через такі розмови Стовп має це зробити, — вигукнув Дудо. — І зараз, бляха, слушна мить. «Горяни» прийшли по його брата, то чого вони чекали? Добре, що він показав усім, що має таку ж густу кров, що й старий Каул.
Дудо був типовим учнем академії. Другий син із родини впливового Ліхтарника: його старший брат успадкує родинний бізнес, а сам Дудо надіне нефрит та присягне клану, і це забезпечить родині міцні позиції й подальшу підтримку «безгірників». Схоже, Дудо це цілковито влаштовувало, бо йому бракувало й інтересу до виробництва запчастин, і такту.