— Відколи Світоч постарів та відійшов від справ, інші клани вважають, що Безгірний клан занепав. Вони нас не поважатимуть, якщо не проливати час від часу трохи крові.
Упродовж останніх двох тижнів в академії постійно теревенили про спробу вбити Каула Хіло та про двобій перед Фабрикою, до якого та спроба призвела. Складалося враження, що кожен учень мав родича або друга, а чи родича друга — Пальця Безгірного клану, який був там і бачив, як Каул Лань убив Ґама Обеня. І те, що Ґама — отого темношкірого й спортивного з вигляду Другого Кулака, який порятував його від хлопців із В’є Лонь під «Пекучою пекарнею», чоловіка, що носив чимало нефриту, — убив саме Лань, викликало в Аньденя дуже химерні відчуття.
Аньдень складав бляшанки зі спаржевою квасолею до коробок і тримався осторонь від розмови. Може, це через нещасливо успадковані від батька світлу шкіру й очі чужоземця, та якщо він не згадував про кланові справи, інші учні забували, хто він такий, і відверто обговорювали такі речі в його присутності. Що ж, він був нешлюбною дитиною мішаного походження, дивним сином сумнозвісної матері і, як усі вони підозрювали, геєм (от лише знічений Аньдень і досі уявлення не мав, якими такими шляхами про це дізнався Хіло). Хай як, а він не був схильний відкрито розводитись про те, як його підтримує родина Каул, щоб не давати однокласникам ще одного приводу триматися поруч із ним обережно.
І все ж, коли він прислухався до розмови зараз, йому доводилося ковтати роздратування. Цього разу йому вже кортіло похизуватись своїм місцем у клані й висловитися від душі, пояснити однокласникам, що вони нічогісінько не знають про Каулів. Лань і Хіло, як і всі інші, були людьми, зі своїми тривогами й хибами, і вони щосили старалися робити те, що піде клану на користь, — не учням-безнефритникам їх засуджувати. І вже точно не Лотту Джіну — що він узагалі знає?
Аньдень стиснув зуби й відійшов від групки учнів — розвантажити наступну коробку. Чому він нічого не відповів Лоттові ще до того, як це зробили Пау та Дудо? Це ж про його родину йдеться, це ж його кузенів — але для нього вони майже як рідні брати — Лотт ганить отак відкрито. Якби Аньдень був Каулом за кров’ю та іменем — ці слова спровокували би двобій. Йому варто було вимагати вибачення, та тепер уже запізно. Звичка до скромності, якої він дотримувався все життя, й почуття до Лотта Джіна скували йому язик, і слушна мить проминула.
Вітер завивав за стінами зали зібрань, немов змучений звір. Аньдень намагався переконати себе, що це на краще — те, що він промовчав. Немає ж причин брати це на свій рахунок. Для більшості мешканців Дзаньлуня кланові війни — однаково, що тайфун за вікном: сила природи, стихія, від якої треба ховатися, яку треба перетерпіти, на яку треба жалітися, яку треба обговорити, — неминуча смертельна данина, яка може дорого обійтися. І серед усіх учнів, що обговорювали зараз війну, тільки Аньденя вона стосувалася безпосередньо.
Про те, що сталося, він почув одночасно з усіма. Спочатку за сніданком їдальнею поширились чутки: «Ви чули? Рога застрелили». Аньдень ледь не вронив миску з рук. З голови до ніг його окутали крижаний шок і невіра. Та не встиг він навіть озирнутися й пошукати поглядом мовця, як заговорив хтось інший: «Неправда. Його намагалися вбити, та влучили в одного з його Кулаків. Ріг живий, але кілька убивць утекли, і тепер Каули пішли по душі “горян”».
— Звідки ти про це знаєш? — вимогливо спитав Аньдень, в якого затрусилися руки.
Шестикласники, що сиділи за столом, заскочено подивились на нього.
— Мій брат — Палець, він патрулював Пахву, — промовив хлопець. — Я розмовляв з ним годину тому. Він сказав, що вони всю ніч провели на ногах, а тепер їх викликали до будинку Каулів.
До середини дня новини встигли перетворитися на дикі припущення й суперечливі оповіді. Стовп та Ріг рушили на Фабрику. Кров пролилась. Власних телефонів учні академії в кімнатах не мали. І вже надвечір Аньдень, який просто божеволів від того, що усі начебто знали про ці події більше за нього, спромігся дістатися до телефона в коридорі гуртожитку й подзвонити до будинку Каулів. Кяньла дала йому номер, за яким Хіло можна зателефонувати у квартиру його дівчини.
— Енді, не переймайся, — судячи з голосу, Хіло був у доброму гуморі.
— Я можу чимось допомогти? — спитав Аньдень.
— Завтра завершити навчання зможеш? Ні? Тоді не переймайся, як я і казав.
— А що із Ланем-дзень? — Аньденеві досі важко було уявити, що Лань убив чоловіка на двобої. Не те щоб Стовп не був одним із найпотужніших Зеленокостих серед усіх його знайомих, просто складалося враження, що він не має потреби застосовувати силу. Лань навіть голос дуже рідко підвищував. — Кяньла сказала, що його нема вдома, бо він поїхав до лікаря. З ним усе гаразд?