— Гей, ви, четверо! Пацани з академії, — гукнув густий голос Ґоньта. — Ходіть сюди.
Вони повагалися, перезирнулися, але не підкоритися було б відверто грубо. Тонь і Дудо підійшли ближче, минула ще одна мить вагання, і Лотт та Аньдень до них приєдналися. Ґоньт простягнув кожному по тістечку — теплі й м’які, щойно з печі, пахли маслом і мармеладом.
— Нагорода за важку працю, — сказав Ріг.
Тонь, Дудо та Лотт знервовано позирали на тістечка, не в змозі приховати здивування.
— Дякуємо, Ґоньте-дзень, — промимрив Тонь, а інші двоє повторили за ним, привіталися, приклавши до чола одну руку, й розсудливо позадкували.
Та не встиг Аньдень піти за ними, як Ґоньт з повільною ваговитістю пітонових обіймів охопив його рукою за плечі. Він тихо пророкотав Аньденеві майже на вухо, щоб інші не почули:
— Я розчарований тим, що ти не прийняв пропозиції.
Коли Аньдень побачив Ґоньта вперше — там, у Літньому парку, перед «Пекучою пекарнею», — то був наляканий і приголомшений дужою та яскравою постаттю цього чоловіка. Але тепер він думав: «Ґоньт Аш намагався вбити моїх кузенів. Він хоче, щоб усі члени родини Каул померли». Аньдень відчував увесь нефрит, який чоловік носив на руці, тягар густої енергії, що торкалася його потилиці. Змусив себе підвести погляд і подивитися Рогу у вічі.
— Ґоньте-дзень, може, я й еспенець з виду, — промовив він, — але це не значить, що мене можна підкупити, як пса.
Ґоньт — без здивування, без натяку на образу — сказав:
— Сьогодні Свято осені, й боги чекають, щоб ми виказували щедрість. Тому я дам тобі одну пораду, Аньденю Емері. Не псуй думки Стовпа про тебе можливими образами. Дуже прикро вийде, якщо ми станемо ворогами.
Ґоньт відпустив Аньденя й повернувся до «валора» та причепа з вантажем тістечок.
Аньдень підійшов до однокласників, що стояли на іншому боці вулиці, витираючи крихти з ротів.
— Що він тобі сказав? — спитав Лотт, дивлячись на Аньденя з іще дужчою невпевненою цікавістю.
— Побажав щасливого Свята осені, — Аньдень витріщився на теплий пундик у руці, але їсти йому не хотілося. Він спостерігав, як автівка Ґоньта від’їжджає вулицею. — А ще хотів пояснити, що, якщо стану Кулаком Безгірного клану, «горяни» відкриють на мене полювання.
РОЗДІЛ 25
ОКРЕСЛЕНІ МЕЖІ
Хай навіть «горяни» припинили тероризувати власність Безгірного клану в Пахві, Каул Хіло добре розумів, що, крім цього, його клан нічого особливого від угоди не отримав. Їхні супротивники покинули ті частини району, які й без того по праву належали «безгірникам», і старанно контролювали свою опорну територію на південь від Патріотичної вулиці, а саме там розташувалися найприбутковіші гральні будинки Дзаньлуня.
А ще в нього уже не було ні часу, ні людей, щоб і далі тиснути на позиції «горян» у Пахві, бо довелося відволіктись на клопіт у Доках. У Доках! Хто б подумав! Це ж споконвічна територія Безгірного клану, на яку ніхто ніколи не зазіхав, домівка закладів, які працюють ще здавна, — скажімо, «Подвійного талану» чи «Райського бузку». І там зненацька розгулялася злочинність — злодії грабували вантажівки з коштовними імпортними товарами й перепродавали крадене на чорному ринку. Наскільки вийшло з’ясувати, винуватцями були звичайні вуличні банди, але масштаб і ретельно розрахований час нападів викликали певні підозри. Інтуїтивні здогади Хіло підтвердились, коли Майк Кень та його Пальці схопили трійко крадіїв. Ті були змушені зізнатися, що діставали розклад руху автівок та вантажні накладні з Літньої гавані в чоловіка, чийого імені вони не знали, — і той чоловік мав нефрит.
— Що нам із цим робити, Хіло-дзень? — спитав Кень телефоном.
Хіло потягнув металевий провід телефона, скільки довжини вистачило, й завернув за ріг, щоб опинитися спиною до медсестри, яка котила порожнє ліжко лікарняним коридором. Другою рукою він затулив вухо, аби приглушити клацання коліщаток по лінолеуму. Хай там звідки телефонував Кень, на тлі було чутно лайку, схлипування й безладні здавлені звуки. Серед усіх злочинців на Кеконі найбільше зневажали крадіїв. За звичайних обставин тих, що пхають руки до вантажів з годинниками й сумочками, били і таврували, але тут — інший випадок. На ньому можна було роздивитися відбитки пальців Ґоньта Аша. «Горяни» не вважали за щось неприпустиме наймати безнефритників, щоб ті діставали Безгірний клан в їхніх інтересах.
— Двох убийте, а найговіркішого відпустіть, — сказав Хіло.