Навіть якщо Дожу здивувався, то вміло приховав це.
— Так нагально, Ланю-се? Ясна річ, зараз дуже важливо, щоб я лишався у Дзаньлуні й помагав вам вирішувати проблеми з Ліхтарниками.
— Ми можемо відкласти окремі зустрічі з Ліхтарниками на кілька тижнів. Я хочу, щоб ти з’ясував усе, що зможеш, про виробництво «сяйва», яке «горяни» затіяли в Їґутані. Де їхні потужності, хто їхні постачальники й дистриб’ютори, якого масштабу вже сягнув їхній бізнес. Потягни за кожну ниточку, яку ми маємо в тій країні, й зроби це тихо. Нам треба знати, куди інвестують наші вороги. Цю інформацію ми зможемо використати проти них у майбутньому, якщо виникне потреба.
Дожу підібгав тонкі губи. Можливо, він відчув і прихований мотив. Від дня двобою на Фабриці Лань поводився коло Синоптика дуже обережно, й Дожу явно розумів, що втратив милість, та Лань не хотів, аби той щось запідозрив. Стовп дозволив проявитися назовні лише часточці свого справжнього гніву і жорстко промовив:
— Дожу-дзень, мені потрібно, щоб це зробила людина, якій я довіряю. Я не стану посилати когось менш вправного чи обачливого. Останнім часом між нами виникли розбіжності, та зараз ми не можемо дозволити, щоб нас розділили будь-які сумніви. Чи будеш ти в подальшому чинити так, як я скажу? Якщо ні, я прийму твою відставку з посади Синоптика. Можеш залишити собі будинок, я не змушу тебе виїжджати.
Він зрозумів, що правильно розіграв карти, — старий радник трохи розпружився. Це ж зрозуміло: якби Стовп підозрював Дожу у зраді чи в намірі йому зашкодити, то не став би отак виказувати свої почуття. Він обережно вдавав би, що вони помирилися, й тримав його поблизу. Це заспокоїло Дожу, і він швидко промовив:
— Ланю-се, мене це дуже сприкрює. Я не погоджувався з вами лише тому, що непокоївся через майбутнє клану та вашу безпеку. Звісно, ви маєте рацію — ми мусимо більше дізнатися про справи «горян» в Їґутані. Я виїжджаю завтра.
Лань кивнув і вже спокійніше сказав:
— Я високо ціную твоє занепокоєння, дядечку Дожу. Ти потрібен мені більше, ніж будь-коли. До Їґутану я відправлю разом з тобою двох людей Рога. Це не надто безпечний край, і хай нас боги боронять від того, що може трапитись.
А ця звістка геть розвіяла слабеньку усмішку, що зринула була в Дожу на вустах. Він здогадався: Лань запевне потребує інформації про діяльність Гірського клану в Їґутані, але ще більше він прагне прибрати Дожу зі свого шляху, причому так, щоб за ним постійно назирали люди Хіло, — тут, на Корабельній, де Дожу правив в оточенні своїх підлеглих, цього не досягнути. Що Синоптик робитиме в Їґутані, Ланя не тривожило. Люди Хіло регулярно звітуватимуть і шукатимуть підтвердження всьому, що з’ясує Дожу. Там він не міг нічим зашкодити клану.
Отой вибух Ланевого роздратування мав приховати будь-які ворожі наміри, що їх міг вловити Дожу своїм Чуттям, а коли Синоптик уже погодився їхати, то не міг не підтримати запроваджені Стовпом заходи безпеки.
— Усе, що ви вважаєте за потрібне, Ланю-се, — сказав він.
І щойно Дожу сів до літака, як Лань попросив Вуня організувати термінову зустріч із головою Сонем Томарьо та двадцятьма п’ятьма іншими членами Князівської Ради Кеконю за обідом у гриль-ресторані «Гранд-острів».
«Гранд-острів» розмістився на пентгаузному поверсі двадцятивосьмиповерхового готелю «Восьме небо» у престижному Північному Сотто. На прохання Ланя Ліхтарник, що володів «Небом», зачинив ресторан для інших відвідувачів. Стовп разом із Вунем приїхав рано, і Лань вітав кожного радника, щойно той з’являвся. Поголос про двобій на Фабриці широко розійшовся Дзаньлунем, і останнім часом усі, з ким зустрічався Лань, звертали увагу на новий нефрит, що прикрасив його ремінь, на нові наручні на зап’ястках та разок намистин на шиї. Якби це не було настільки важливо для суспільної думки, Лань відмовився би від носіння всього здобутого нефриту. Пошкодження, яких він зазнав, поглинаючи та відбиваючи атаку Ґамового Направлення, ще не минулись, і йому досі було важко носити такий тягар. Він відвідував доктора Трува й уже не почувався хворим, як це було одразу після двобою, але й чудовим його самопочуття назвати не випадало. Часом у нього заходилося серце або його кидало в піт. Спалахувала безпричинна тривога. Безсоння погіршилося, і він часто почувався роздратованим.
— Нехай утікають усі ваші вороги, Кауле-дзень, — радники, що прибували, виголошували традиційні привітальні формули, з якими зверталися до Зеленокостого, котрий щойно здобув перемогу.
— Милість Дзеньшу принесла мені удачу, — відповідав Лань, дякував та брався розпитувати: «Як здоров’я вашої дружини, пане Лої?» або ж «Пані Нур, чи все гаразд із вашим будинком після тайфуну?». Ці двадцять один чоловік і чотири жінки були найзначущими політиками серед відданих Безгірному клану. Вони походили з давніх родин Ліхтарників або Зеленокостих і завдячували клану своїми політичними й фінансовими успіхами. Разом вони мали суттєвий вплив на Князівську Раду Кеконю, до якої входили три сотні радників.